Лариса IВШИНА: «Ми попереджали українське суспільство – випробування обов’язково будуть»

На запрошення Національного університету «Острозька академія» головний редактор «Дня» Лариса Івшина цієї середи представила студентству академії новинки Бібліотеки газети «День». Серед них — «Україна Incognita. ТОП-25», перевидані «Апокрифи Клари Гудзик» та фотоальбом «Люди Майдану. Хроніка». Презентація видань, як завжди, стала приводом для змістовної розмови: про уроки Революції Гідності, роль та відповідальність ЗМІ у вирішенні суспільно-політичних і релігійних суперечностей тощо. Проте деякі питання від студентів дали зрозуміти, що їм варто було б систематично звертатися до шпальт «Дня», аби компенсувати брак правдивої інформації про те, що відбувається в країні насправді

«Час стрімко змінюється. Цей рік взагалі не сприяв поїздкам і зустрічам. Невдовзі вже буде річниця подій на Майдані. Тільки уявіть собі, скільки разом ми за цей рік пережили. Утім, традиційно газета «День» продовжує і спілкування, і всі наші акції. До Львівського форуму ми видали нові книжки. На особливу увагу заслуговує наш фотоальбом «Люди Майдану. Хроніка». У ньому зібрані роботи наших фотокореспондентів під час усіх ключових подій не тільки у хронологічному, а й у смисловому порядку — майже все те, з чого розпочинався наш рік, який, безперечно, стане поворотним у нашій історії», — зазначила на початку зустрічі Лариса Олексіївна.

Головний редактор «Дня» приїхала до Острозької академії з гостинцями. На знак багаторічної спільної праці й дружби Лариса Івшина подарувала університету дві фотографії із цьогорічного Міжнародного фотоконкурсу «Дня»: Олени Шовкопляс «Майбутній адмірал», яка отримала приз від Острозької академії, та Сергія Харченка «Артур Степаненко. Позивний — Сокіл», нагороджена Призом призів «Золотий День».

Також острожани залюбки долучилися до благодійної акції, яку нещодавно започаткувала газета, — «Листи на фронт від «Дня»». Вишукані листівки зі студентськими побажаннями, виготовлені художницею «Дня», також поїдуть до військових у зону АТО.

Як завжди, актова зала була переповнена охочими поспілкуватися з Ларисою Олексіївною. Близько двох годин студенти жваво обговорювали важливість проектів, ініційованих газетою «День», роль самоосвіти та перманентної інтелектуальної роботи заради позитивних змін у нашому суспільстві. Традиційно автори найкращих запитань отримали у подарунок новинки з Бібліотеки «Дня». Пропонуємо нашим читачам найцікавіші думки з розмови.

«МИ ПОВИННІ ВМІТИ СТАВИТИ ЗАВДАННЯ НА ВИРІСТ»

Лариса ІВШИНА: — Поки дуже багато газет займалися своїми справами, ми попереджали українське суспільство, що випробування обов’язково будуть. Мене запитували: чому ми назвали свої видання «Бронебійна публіцистика», «Підривна література»? Ми це відчували набагато раніше й писали про ті виклики, які тепер постали перед нашою країною. Тому я пропоную читати наші книжки не лише тим, хто хоче стати журналістом, а й просто медійно освіченими громадянами. Треба обов’язково вчитися у тих, хто знає або зробив більше. Коли ми починали свій книжковий проект, я шукала найкращих авторів у нашій країні. Високими вчителями для журналістів газети «День» були видатні мислителі й філософи, серед яких, на жаль, уже покійний Сергій Кримський. Тексти наших книжок стали навчальними посібниками для багатьох.

 Iрина МОРОЗ, журналістка телеканалу «Сфера»:

— Мені дуже сподобалося інтерв’ю з Остапом Дроздовим, опубліковане у вашій газеті. Він зазначив, що нещодавні вибори в Україні — це перепис розумного населення. На вашу думку, що показали ці вибори? Як змінилися українці?

Л. І.: — Українці змінюються під впливом багатьох факторів, а зараз — під впливом глобального стресу. У певний момент ми відчули, що можемо втратити свою країну. На жаль, такою, як була, вона вже не буде. Ми повинні вміти ставити завдання на виріст і зрозуміти, що просто змушені стати іншими заради нашого розвитку і власної безпеки. Насправді це дуже громіздка інтелектуальна робота, за яку ми маємо нести відповідальність. Я завжди пропагувала ідею, що території, де розташовані університети, мають «закріплюватися» за ними. Це мають бути свого роду навчальні округи. Адже хіба не несуть відповідальність викладачі, професура, студенти за те, що навколо нас так багато дрімучого, неосвіченого народу? Якщо зараз усі говорять про децентралізацію, надання більших прав територіальним громадам, то треба це вже демонструвати. І тоді цей перепис розумного населення на виборах буде давати вражаючі результати.

А суперечності у суспільстві виникатимуть через те, що так швидко зміни не можуть відбутися. Проблеми такого характеру мають вирішуватися системно — при нормальній владі й невтомній праці всього інтелектуального, що є в цій країні. Це мій суворий діагноз.

«МИ МАЄМО ЗРОБИТИ ТАК, ЩОБ ЦЕЙ ІСТОРИЧНИЙ ШАНС БУВ УСПІШНИМ, БО ІНШОГО ВЖЕ НЕ БУДЕ»

 Ганна КАЛАУР, студентка ІІІ курсу, спеціальність «Журналістика»:

— У фотоальбомі «Люди Майдану. Хроніка» є світлина, на якій зображено плакат із написом «Європа — це високі моральні стандарти». Дивлячись на нього, ми розуміємо, за що люди стояли на Майдані й які завдання перед нами стоять. Чи досягне українська революція своїх цілей без революції російської?

Л. І.: — У передмові, яку Лілія Шевцова написала до видання «Україна Incognita» російською мовою, йдеться, що трансформація Росії відбудеться: «Велика слов’янська нація, яка в цій війні цементує свою національну ідентичність, починає будівництво нового життя. І те, як вона буде йти цим шляхом, неминуче стане уроком для Росії, котра загубилася в пошуку самої себе». Але я особисто не бачу для цього джерел. Коли відбулося захоплення Криму Росією, я написала одному з наших московських авторів, що нам буде складно, але їм буде ще гірше. Ми жертва, а вони нападники з іншою формою мислення. Нормальним людям у Росії зараз складніше, вони відчувають свою провину, їм соромно за свою державу. Україна повинна вистояти. Проти нас працює не лише Путін, а й наші внутрішні «неметені кутки». У нас виборів усе більше й більше, а  парламенти чомусь усе гірші й гірші.

У частини є гідність, яку вони готові захищати і на Майдані, і на сході, але яке відсоткове співвідношення? Чи можуть вони стати «домкратом», який підніме ліниве тіло в Європу? Треба, щоб усі брали в цій справі якусь участь. Так склалося, що коли нам щось подобається, ми приміряємо це на весь народ, а коли ні, то ми до цього ніби не причетні. Тут криється головна проблема, яка не дає нам змоги зараз впливати на Росію.

РЕКТОР ОСТРОЗЬКОЇ АКАДЕМІЇ ІГОР ПАСІЧНИК ІЗ ПОДАРУНКОМ ВІД ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА «Дня» — ФОТОРОБОТОЮ «ПОЗИВНИЙ — «СОКІЛ» («АРТУР СТЕПАНЕНКО») СЕРГІЯ ХАРЧЕНКА, ЩО НАГОРОДЖЕНА ПРИЗОМ ПРИЗІВ «ЗОЛОТИЙ ДЕНЬ» НА ЦЬОГОРІЧНОМУ МІЖНАРОДНОМУ ФОТОКОНКУРСІ

Слід вибрати лінію поведінки з Росією. Я не кажу, що ми повинні бути занадто жорсткими до своїх торговельних партнерів. Утім, потрібно крок за кроком утримувати ту високу планку, яка була поставлена. Має бути більше політиків, які зможуть показати мінімальний розрив між патетикою і реальними діями.

Багато хто казав, що українці ніколи не повстануть, але вони зробили це. Тепер нам потрібно здійснювати послідовні кроки, щоб трансформувати країну. Ми повинні зробити так, щоб цей історичний шанс був успішним, бо в нас іншого вже не буде. Узятися за розум і не тільки декларувати Революцію Гідності раз на десять років, а й діяти відповідально.

«БЕЗ ЖУРНАЛІСТІВ, ЯКІ СПРАВДІ Є «АРХІТЕКТОРАМИ ПРОСТОРУ», НЕ ОБІЙТИСЯ»

 Дмитро БАЙДА, студент І курсу, спеціальність «Українська мова і література»:

— В одному зі своїх матеріалів під назвою «Бога ділити — гріх» Клара Гудзик розмірковує над тим, що причина релігійних розколів криється в діях самих же ієрархів, які не зацікавлені в тому, щоб церква виконувала інтегруючу функцію. Її міркування не втратили актуальності й досі. Що зараз має робити влада, в тому числі преса, аби донести до церковної верхівки цю істину, про яку писала у своїх статтях Клара Пилипівна?

Л. І.: — Преса повинна шукати хороших авторів. Навіть якщо таких небагато, все одно потрібно намагатися поширювати не окультні знання, а хорошу якість і належний рівень. Вас учили, що журналістика має бути відстороненою, об’єктивною. Так. Але коли доводиться відбудовувати державу після посткомуністичного каліцтва, без журналістів, які справді є «архітекторами простору», не обійтися. Уже потім створені інтелектуальні екстракти можна вносити в інші середовища через дружбу університетів, через самовідданих викладачів. До речі, росіяни у своїх злоякісних технологіях дістали всі призи за цей рік. Путін назвав човна «Володимир Мономах», а не «Іван Грозний», їм було важливо спочатку помітити територію гуманітарно...

У ситуації війни потрібно бути згуртованими навколо розуміння свого сакрального коду. Що ми захищаємо? Чи є ми самодостатнім народом зі своєю культурою і традиціями, за який варто йти на фронт, коли виникає така потреба, і коли треба жертвувати й бути волонтером? Тут робота для істориків, журналістів, філософів та всіх освічених громадян.

«У НОВІЙ ДЕРЖАВІ ПОТРІБНО ПЕРЕДУСІМ ПЕРЕОСМИСЛЮВАТИ ІСТОРІЮ»

 Олена ВОРОБЙОВА, студентка III курсу, спеціальність «Журналістика»:

— У багатьох статтях книжки «Україна Incognita. ТОП-25» подається зовсім інший погляд на історію України, аніж той, який нам пропонують у школі. Прочитавши ці статті, починаєш розуміти, що досі не завжди отримував правдиву інформацію про деякі історичні події. Які білі плями в історії України найбільше перешкоджають розвитку нашого суспільства і як можна заповнити їх?

Л. І.: — У жодній країні ви не знайдете видання, яке замість держави робить історичні підручники для своїх громадян. Це свідчить про те, що свого часу я дуже добре відчула таку потребу суспільства. Навіть за радянських часів можна було знайти історичні книжки, які викликали інтерес. Крім того, я навчалася в школі, де вчителі намагалися вберегти нас від надмірного радянського впливу. Я вийшла зі школи, можна сказати, не ураженою, а потім зрозуміла, що майже весь народ, крім Західної України, де була родинна пам’ять, отримали цю радянську матрицю.

Було очевидно, що в новій державі потрібно передусім переосмислювати історію. Потрібно було просто знайти і об’єднати всіх висококласних учених та викладачів, які могли б по краплині внести ці знання. Так ми створили свої перші книжки.

За цими працями — авторитет наукових шкіл, але ми намагаємося подавати їх більш популярно. Ми ж знаємо, що часто викладання літератури та історії у школах псувало до них смак. Отже, треба викладати інакше. Українська історія та література — це бестселери світового рівня. Їх слід лише правильно прочитати і правильно подати.

ВРАЖЕННЯ

 Олена ВОРОБЙОВА, студентка III курсу, спеціальність «Журналістика»:

— Мені, як студентці-журналістці, завжди цікаво послухати думку авторитетної людини про актуальні події сучасності. Саме такою людиною для Острозької академії і для мене особисто є Лариса Івшина. Хоч вона приїхала в академію лише представити нові книжки, видані редакцією «Дня», це не завадило їй продуктивно поспілкуватися зі студентами і на теми історії та культури України, розвитку громадянського суспільства. Після зустрічі я ще більше захотіла прочитати нововидані книжки, особливо збірку «Україна Incognita. ТОП-25».

 Марта КНЯГНIЦЬКА, студентка II курсу, спеціальність «Журналістика»:

— Ми отримуємо досить теорії з журналістики на заняттях, а от цінних порад від журналістів-практиків менше. Сьогоднішня зустріч — чудова нагода дізнатися про журналістську кухню ізсередини. В Україні дуже багато преси, але цікавої та якісної — дуже мало. Я постійний читач газети «День». Мені завжди було цікаво, як їм вдається виробляти якісний продукт на медіа-ринку. Моя цікавість задоволена і завдяки пані Ларисі, відкрита до нових журналістських «подвигів».

 Ганна КАЛАУР, студентка III курсу, спеціальність «Журналістика»:

— Приїзд Лариси Івшиної до Острозької академії завжди свідчить про зміни. Передусім, про зміни в інтелектуальній сфері України. Цього разу головний редактор «Дня» привезла з собою чудові плоди праці видання. Я захоплена! Ще ніколи не бачила більш яскравої, розумної та патріотичної літератури. Я вважаю, що саме така високоякісна публіцистика здатна оживити українців, подарувати надію, підштовхнути до дій та перемог. Газета «День» учить мислити. Тож «Дню» я вдячна насамперед за величезну порцію мотивації до навчання.