«Ви нам тут потрібні»

Три дні автори нашої газети відвідували далекий схід України. Мобільна група у складі Валентина Торби, Марії Семенченко та фотографа Артема Сліпачука долучилася до благодійного заходу, в межах якого українські артисти виступили перед військовими, а журналісти презентували книжки із Бібліотеки «Дня». Йдеться як про трилогію, присвячену новітній історії України, так і про потужний фоліант «Повернення в Царгород». Книжки — цеглини, що покликані розбити закопчене вікно навіяних Російською імперією (хоч як би вона мімікрувала в своїх назвах) міфів. Міфів, які зрештою стали тлом для війни і трагедії як для понівеченого Донбасу, так і для всієї України.

Перше місто туру — Краматорськ. Обласний центр Донеччини — суворий і сумний, як і більшість інших міст Донбасу. Презентація книжок у цьому місті відбулась у клубному закладі «Вільна хата» біля центральної площі міста. Очевидно, що на зустріч прийшли люди, які готові слухати думки, що не завжди почуєш у зросійщеному середовищі. Можливо, саме тому, як і в Краматорську, так і в інших містах, де відбувались заходи, кожного разу виникали діалоги і дискусії. Варто наголосити, що питання ставили не лише місцеві мешканці, але й кияни, що приїхали з туром. Виявляється, що базові засади причин війни лише ззовні здаються зрозумілими. Мало хто раніше звертав увагу на спроби окупації нашої території Росією ще в 90-ті роки. Мало хто пам’ятає, проти кого саме збирався перший Майдан 2004 року. Прізвища Януковича і Путіна відтінили тих, хто здав Донбас наприкінці минулого століття, хто фактично віддав його місцевим прокремлівським «князькам» в обмін на голоси на виборах. Але пам’ять відновлюється, якщо її турбувати, нехай і неприємними питаннями. І присутні один за одним, гортаючи передані місцевим бібліотекам книжки, повторювали слово: «Справді!». І — як результат — військовий волонтер, який був присутній на цьому заході, ввечері на концерті вигукнув забуте багатьма гасло: «Україна без Кучми!». 

Книжки потрапили і у військову частину поблизу Костянтинівки, а саме — в руки комбата, який одним з останніх вийшов із Донецького аеропорту, Сергія Гуріна («Араба»). Хронічний сум в очах — коротка характеристика людини, яка, тримаючи в руках книжки «Дня», розповідала про жахи часів оборони ДАПу.

ПРЕДСТАВЛЕННЯ У БАХМУТІ (АРТЕМІВСЬК) БУЛО ЧИ НЕ НАЙБІЛЬШ ЖВАВИМ І ДИНАМІЧНИМ. СТІЛЬКИ ПИТАНЬ, СПОСТЕРЕЖЕНЬ І ВЛАСНИХ ІСТОРІЙ! ДО РЕЧІ, ТЕПЕР НАС ТАМ ЧЕКАЮТЬ ІЗ ПРЕЗЕНТАЦІЄЮ ІСТОРИЧНИХ КНИЖОК «Дня»

Але найважливіше — це очі дітей і уважно слухаючих батьків, перед якими нам довелось виступити в школі №25 міста Краматорська. Здавалось би — серйозні книги про кланово-олігархічну систему, про війну, про втрати. До чого тут діти? Насправді (і це питання піднімалось на наступних зустрічах), відповідь на те, як нам повернути своє, як жити далі один з одним і взагалі «що робити?» полягає у простому — починати з малят. Із навіювань, з формування їхньої свідомості, з імплементації в їхній ще дитячий світ асоціативних прив’язок, тла національної самоідентифікації. Вчинок вже зрілої людини формується на основі цього базису. Саме це автори «Дня» і донесли до батьків цих дітей, під час їхнього свята. І, до речі, вже потім у Сєверодонецьку присутні одностайно підтвердили, що відвойовувати і відроджувати Донбас треба зі шкіл. Особливо приємно було почути, як в школі Краматорська мама українською мовою зверталась до своєї дитини в коридорі — факт, гідний окремої уваги. Нам є на кого спиратися на Донбасі!

Звичайно Донбас здебільшого російськомовний, але нам — журналістам «Дня» — довелось зустріти багато людей, що, спілкуючись російською мовою, мали за плечима не лише патріотичні переконання, але й вчинки. Людей, які не боялись втрачати і втрачали. Це й військові, й таксисти, і місцеві волонтери, і підприємці, без яких просто неможливо було уявити організацію цього туру.

НА ПРЕЗЕНТАЦІЇ БУЛИ Й ОДЕСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ВОЛОНТЕРИ. ВОНИ ВЖЕ ВСТИГЛИ ПРОЧИТАТИ КНИЖКУ ВАЛЕНТИНА ТОРБИ «Я — СВІДОК. ЗАПИСКИ З ОКУПОВАНОГО ЛУГАНСЬКА». А КНИЖКУ МАРІЇ СЕМЕНЧЕНКО «КАТАСТРОФА І ТРІУМФ...» ОДРАЗУ ПІСЛЯ ЗАХОДУ ПОВЕЗЛИ ВІЙСЬКОВИМ НА ПЕРЕДОВУ

Під’їжджаючи до Артемівська, якому нещодавно повернуто назву Бахмут, перше, що помічаєш — це прямуючі вагони з вугіллям. Не складно здогадатись — звідки і куди вони пересувалися. Так, Україна закуповує вугілля з окупованих територій. І водночас на блокпостах на лінії зіткнення не стоять черги із сотень людей. Цим людям доводиться проходити принизливу систему пропуску інколи по 7-8 годин. Дивний подвійний підхід. Мешканці відверто говорять про те, що один блокпост приносить корупціонерам по кілька мільйонів гривень щодня. Можна лише уявити, скільки вартий підпис «нагорі» для того, щоб згадані вагони прямували з бандитського «ДНР» до вільної України. Жителі Донбасу все це бачать, помічають, розуміють і задаються відповідними питаннями, на які, схоже, ніхто офіційно давати відповідь не збирається.

Активіст-підприємець із Артемівська  Сергій  Ніколаєнко (до речі, саме у його вільному просторі «Майстерня» відбувалася зустріч із бахмутчанами) в приватній бесіді розповів журналістам «Дня» про те, як під час відступу наших військ з Дебальцевого, українські військові пересувались містом на машинах без коліс, як їх обігрівали місцеві мешканці (ховаючись від сусідів!) і наскільки неорганізований був цей відступ всупереч офіційним повідомленням. Трагічна і показова картина, яка варта окремої розповіді і знову ж таки — постановки питань конкретним особам. Це підтвердив і таксист(!), який довозив нас до Сєверодонецька. Пан Сергій виявився російськомовним щирим патріотом України, 16-річний син котрого під час буремних подій вирушив з українським прапором центральною вулицею міста. Дійсно, ми маємо багато свідків цих подій, але у нас досі невеликий арсенал переосмислення.

Обласний центр Луганщини — Сєверодонецьк — зустрів авторів «Дня» організовано, стримано але, як і в Бахмуті, з обоймою конкретних питань. У вільній бесіді зрештою стає зрозумілим, що такі інтелектуальні рейди мобільних груп журналістів мають стати регулярними. І в цьому плані нам є чому повчитись не лише у комуністів з їхніми методиками агітаторів по містах і селах, але й у святих апостолів, які мали жертовний приклад розіп’ятого Христа і методологічну базу — Святе Письмо. Українці мають приклади живих і загиблих Героїв сучасності. Ось вони — на сторінках книги Марії Семенченко. Українці мають багатовікову історію, яку у нас весь час намагається поцупити Росія. Українці мають обов’язок усвідомлювати причини трагедій — від Голодомору до тисяч загиблих на Донбасі. І українці повинні пояснювати свою позицію, доводити свою правоту і просвітлювати тих, хто ще блукає в пітьмах шовіністичної пропагандистської брехні. На журналістів покладена особлива місія доповнювати народжене на вогнищі війни волонтерство не лише матеріальними пожертвуваннями, як це роблять активісти, чи духовними апеляціями, як це роблять артисти, але й інтелектуальною складовою.

Продовження теми: «Зустріти однодумців»