Будівлі Національного театру імені Марії Заньковецької у Львові – 180-років

З нагоди свята у фойє театру відкрили виставку «На сцені театру Скарбка», яка складена зі світлин, де зображені ключові моменти діяльності цього знаменитого закладу культури. Також у Великій глядацькій залі Театру Марії Заньковецької відбулася міжнародна конференція за участю відомих мистецтвознавців та професорів з України та Польщі.

Організатори події – адміністрація Театру Марії Заньковецької та працівники Генерального консульства Республіки Польща у Львові.

Будівля Театру Марії Заньковецької (архіви)

Як зазначила Генеральний консул ОП у Львові Еліза Дзвонкевич, дуже важливо показати львів’янам та гостям міста історію будівлі театру, але також ідею, а це – «велика ідея культури, мистецтва і поєднання того всього з духом нації».  

Театр графа Станіслава Скарбка, «галицька «Ла Скала», Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької – історія будівництва цієї унікальної споруди така ж бурхлива, як і зміна її назв.

Усе почалося 1783 року, коли частину ділянки, де раніше стояв Низький замок, австрійський імператор Йосиф ІІ подарував громаді для облаштування загальноміської споруди. За щасливим збігом обставин, вибір суспільства та влади припав на користь театру. Однак мало минути ще понад п’ятдесят років, поки будівництво зрушило-таки з місця і тривало з 1836 по 1842 роки. Головним інвестором проєкту став відомий підприємець, меценат та авантурник граф Станіслав Скарбек (1780 –1848). Ця ідея виникла у нього ще 1818 року. 

Будівля Театру Марії Заньковецької (архіви)

Виставка до 100-річчя театру

Після здобуття численних дозволів та узгоджень архітектори Людвіг Піхль та Йоганн Зальцман створили оригінальний проєкт, згідно з яким львівська Мельпомена мала отримати житло у стилі віденського класицизму завдовжки близько 96 метрів, шириною – 76 і площею – понад 7000 кв. метрів.

Однак помиляються ті, хто вважає, що граф неймовірно ризикував, вкладаючи гроші у сумнівну з фінансового погляду споруду. Адже від початку передбачили, що театр буде оточений своєрідною дільницею, яка складатиметься з крамниць, кав’ярень, складів та численних житлових приміщень. Саме їх використання мало стати надійною страховкою на випадок, якби власне театральний проєкт виявився невдалим. На додаток, театр на 50 років звільнявся від податків, а кожна театральна трупа, що прибувала до міста на гастролі, повинна була сплатити графові 10% отриманих прибутків.

До початку будівництва в Європу для переймання передового досвіду відрядили будівничого Йоганна Зальцмана. Усе найкраще, що йому тоді вдалося знайти, максимально використали у Львові. Зокрема, дещо вдосконалюючи проєкт Піхля, Зальцман застосував оригінальні рішення для акустичної та оптичної побудови зали для глядачів. В облаштуванні підковоподібного амфітеатру він використав французьку модель, яка передбачала, що шляхетна публіка в лоджіях могла не лише чудово бачити сцену, а й вигідно продемонструвати себе іншим глядачам. Для тих, хто бажав затриматись у Львові на довший час, театр міг запропонувати крамниці, пекарню, кондитерську, кімнати для хворих і навіть власний комфортабельний готель, де, крім розкішних кімнат, облаштували їдальню та ігрові кімнати. З часом у приміщеннях, що оточували амфітеатр, з’являться ще й ресторан та кінотеатр «Лев».

Фрагмент вистави «Різдяна ніч»

Внутрішньому декорові не поступався і зовнішній вигляд споруди. Від моменту прибуття увагу відвідувачів одразу ж привертав портал із шістьма іонійськими колонами великого ордеру, під який, згідно з передбачливо проведеними обрахунками, могла в’їхати навіть трійка коней. На дашку прибудови стояла квадрига коней покровителя мистецтв Аполлона. На жаль, 1847 року під час сильної зливи вона впала на землю. Сьогодні з минулого пишного декору порталу збереглась лише літера «W» гербу «Абданк», до якого належав граф Станіслав Скарбек.

Фрагмент вистави «Життя P.S.» за Валерією Бурлаковою 

На час завершення будівництва театр був дуже сучасною інженерною спорудою. Архітектори розробили для нього спеціальну систему опалення, що дозволяла за допомогою кількох печей обігріти приміщення амфітеатру. Не забули і про вентиляцію. Добре було продумано засоби протипожежної безпеки. 

Функціональність допоміжних приміщень театру оцінили навіть депутати Галицького Сейму, котрі винаймали їх до часу, аж поки постала спеціально споруджена для них будівля. До численних приміщень будівничі додали й стайню на 36 коней.

Деякі із застосованих архітектурних нововведень мають унікальний характер. Наприклад, купол над амфітеатром зали для глядачів. Виготовлення цієї складної конструкції з дерева та соломи приписують майстрові Михайлові Бублову на прізвище Керсак з Дуб’я. Вже в 40-х рр. ХХ ст. її посилили металевими елементами. До початку Другої світової війни вишуканості залу додавала люстра віденської фабрики «Демуза».

Але при виконанні будівельних робіт не вдалось уникнути й труднощів. Ще в момент проектування серйозною перешкодою став болотистий ґрунт у місці, де мав постати театр. Для вирішення цієї проблеми граф Скарбек не пошкодував багаторічних дубів із власних маєтків під Миколаєвом. 16000 паль і сьогодні ефективно утримують фундамент будівлі від замокання та перекосів.

Фрагмент вистави «За двома зайцями» за Михайлом Старицьким

Попри те, що граф днював та ночував на будові, пильнуючи кожну витрачену цеглину, грошей усе ж забракло. Тоді Скарбек у черговий раз ризикнув усім, заклавши під позику у 80 000 власні маєтки. І не помилився! Урочисте відкриття театру на 1460 місць для глядачів відбулося 28 березня 1842 року –твором «Життя як сон» драматурга Грільпарцера. А вже наступна вистава комедіографа А. Фредра «Дівочі обітниці» започаткувала комерційний успіх театру.

Не в останню чергу допомогло й те, що під час щорічного львівського ярмарку під назвою «Контракти» театр не тільки виконував функцію осередку мистецтва, а й був місцем світських зустрічей, розваг та навіть пошуку наречених. Його редутові (бальні) зали частенько були свідками численних людських трагедій та радощів, перемог і поразок. Прийняття, бали, урочистості змінювались наче в калейдоскопі. Львівські «вершки суспільства» вміли розважатися! Кажуть, саме так закохався і сам Станіслав Скарбек, коли на балу, організованому на честь неаполітанської королеви, запросив до першого танцю не її величність, чого вимагав етикет, а 15-річну красуню Софію Яблоновську. Це настільки вразило юнку, що вона погодилася стати його дружиною. Щоправда, шлюб виявився нетривким, і після затяжного судового процесу Софія вдруге вийшла заміж за Александра Фредра.

Змінювались часи, зазнавала змін і будівля театру. Станіслав Скарбек не просто дбав про своє дітище. Він жив ним і в ньому. Спеціально для нього архітектор Піхль у південно-західному крилі будівлі запланував апартаменти та робочий кабінет.

Проте ані він, ані інші будівничі минулого не могли собі уявити, як вдосконалять їхнє дітище у ХХ ст. З 1941 року велику реконструкцію театру розпочали німці, плануючи перетворити його на заклад винятково для себе. А в радянський час один із директорів, якого влада скерувала піднімати пролетарське мистецтво, запропонував використати як обертовий механізм для сцени мотори із шахти. Отак уже понад п’ятдесят років вони й крутять акторами та видають мистецтво на-гора. Простора танцювальна та концертна зала над головним входом, де зустрічалась еліта тогочасного Львова, у післявоєнний час перетворилась на місце творчих зустрічей чи навіть новорічних вистав для дітей.

Сьогодні театр знову повертається до своїх першовзірців. Національному драматичному театрові імені Марії Заньковецької є чим пишатись. Сцена, що бачила виступи Ніколо Паганіні, Ференца Ліста, Сари Бернар, і сьогодні збирає численне коло прихильників та шанувальників. Мистецьке життя вирує на сцені, в залі та поза стінами будівлі, а будинок театру – це, фактично, цілий квартал, обмежений вул. Лесі Українки, проспектом Свободи, площею Ярослава Осмомисла та вул. Театральною. 

Варто додати, що Театр Марії Заньковецької засновано 1917 року. У Вікіпедії зазначено, що перша його п’єса – «Пригвождені» Володимира Винниченка. 

До Львова на постійне місце проживання трупа переїхала 1944 року. Статус «Національний» театр отримав 2002-го. 

2017-го заньківчани святкували 100-річчя театру. 

Сезон 2022 – 2023 – 105-й за рахунком. 

Тетяна КОЗИРЄВА, Львів

Для підготовки матеріалу використано матеріали сайту Театру Марії Заньковецької у Львові