7 фейків про гетьмана Iвана Мазепу

Термін «фейк» набув активного поширення відносно недавно, але він якнайкраще підходить до імперської    практики подання-представлення для  громадськості відомого українського діяча.

ФЕЙК № 1. ВІРНОПІДДАНИЙ ПРАВИТЕЛЬ

У російській історіографії поширена думка, ніби гетьман І. Мазепа був усе життя відданий царю, а «прозрів» лише під кінець свого правління під тиском обставин. Насправді гетьман корився правителю Московії, але водночас мав таємні зносини з Кримом, Польщею ще в 1690-х роках. «Уже я пробував приязні ханської, і був прихильний колишній хан Казингірей, — говорив володар серед наближених, — але того відставлено, а теперішній хан спочатку приємно до мене на мої листи відписував, а тепер посилав я до Криму свого посланця, але далеко відмінився, а до паші селістрийського, до сераскера чимало посилали, не отримую жодної надії». Найкрасномовніше про опозиційність гетьмана свідчить його «Дума», написана в 1698 р., де він закликає українців до повстання:

Озмітеся всі за руки,

Не допустіть горкой муки

Матці своїй больш терпіти!

Нуте врагов, нуте бити!

Самопали набивайте,

Острих шабель добувайте,

А за віру хоч умріте,

І вольностей бороніте!

Нехай вічна буде слава,

Же през шаблі маєм права!

ФЕЙК № 2. ПОКЛИКАВ КАРЛА ХІІ В УКРАЇНУ

Петро І та його оспівувачі звинувачували І. Мазепу в тому, що він запросив Карла ХІІ в Гетьманщину. Насправді шведська армія повернула в Україну через те, що. за наказом царя, всі населені пункти на її шляху випалювалися.

17 вересня 1708 року перебіжчик Неман свідчив, що голодні підрозділи «йшли все по місцям горілим». Ад’ютант Петра І Федір Бартенєв доповідав Олександру Меншикову про те, як війська російського генерала Інфлянта «деревни и мельницы кругом неприятеля все палили». За шведськими оцінками, на шляху Смоленськ — Москва винищувалося все на просторі 10—12 миль. Результатом цих дій, голоду стало швидке поширення Білорусією чуми, яка забрала життя майже 34 тисяч людей. Невипадково у Могилеві шведів зустрічали як визволителів: «Мосьце панове, бороніть нас од тих москалів, бо вони нам до живого доїли».

КОМП’ЮТЕРНА РЕКОНСТРУКЦІЯ ЗОВНІШНОСТІ ГЕТЬМАНА, ЗДІЙСНЕНА НА ПІДСТАВІ ЧОТИРЬОХ НАЙБІЛЬШ ДОСТОВІРНИХ ПОРТРЕТІВ ІВАНА МАЗЕПИ. 2016 РІК

11 вересня 1708 року біля села Стариші Карл ХІІ, який зазвичай не радився з найближчим оточенням, здивував підлеглих запитанням: «Куди йти?» У своїх спогадах генерал-квартирмейстер Аксель Гілленкрок написав, як він ділився думками з цього приводу з головним королівським міністром графом — К. Піпером:

«Вислухавши мене, він (Піпер. — Авт.) сказав: «Король не повернеться за Дніпро. Він визнає це осоромленням, і краще на все наважиться. Якщо ж король вирішить іти в Сіверський край, то я думаю, що росіяни не наважаться палити все, як палять тепер, і що козаки перейдуть до нас». Я відповідав: «Не можу цього ні знати, ні стверджувати, а тільки припускаю, що козаки не допустять палити свій край, якщо ми підемо туди». Як повідомляв пізніше Й. Нордберг, перемогла точка зору дорадників, які переконували йти в Гетьманщину з таких мотивів:

«1. В Україні король дістане 20 000 козаків, що будуть готові битися, щоб скинути з себе російське ярмо.

2. Їх можна вдало використати, тому що вони знають усі дороги та стежки.

3. Козаки на своїх легких конях можуть вести воєнну акцію в російському запіллі й тим самим зліквідувати дальші пожежі.

4. Під час битви вони можуть заатакувати ворога ззаду.

5. Україна дуже врожайна й багата країна».

ФЕЙК №3. ХАБАР НА ГЕТЬМАНСТВО

У ХVІІІ—ХІХ століттях поширена дезінформація про те, що І. Мазепа позичив у генерального обозного  В. Дуніна-Борковського 10 тисяч рублів, аби ці гроші віддати фавориту царівни Софії — В. Голіцину — для  «забезпечення» перемоги на виборах. Поширювачі цієї плітки не товаришували з логікою: якби старшина мав такі карколомні гроші у поході, то чого ж він сам не вручив хабара московському очільнику? Бо був скупий? Так став би ж гетьманом! Насправді перебіг коломацьких виборів добре описав її свідок — генерал Патрік Гордон. Якраз він засвідчив, що претендентів на булаву було двоє — І. Мазепа та В. Дунін-Борковський. Більшість голосів козаки віддали за першого.  В. Голіцин справді зробив  перед виборами натяк виборцям, що хотів би бачити на цій посаді Мазепу. Річ у тім, що московський очільник-дипломат добре знав латину, мав велику книгозбірню, а тому в нього ще раніше склалося добре враження про генерального осавула, який ще більше від нього знав іноземних мов, добре орієнтувався у літературі, політичних справах.

ФЕЙК №4. КОРУПЦІОНЕР №1

І. Мазепа був корупціонером №1 в Московії, бо вдавався дуже часто до практики надання хабарів. Насправді гетьман був правителем Гетьманщини, а тому щороку отримував певні дорогоцінні подарунки з Москви від царя та його наближених як лідер автономії. Крім того, він та старшини винагороджувалися за участь у військових походах. У свою чергу володар булави з дипломатичною поштою направляв у Москву до столу можновладців забиту дичину, спійману делікатесну рибу тощо. Це була церемоніальна практика тієї доби, ознака доброго тону. Усі члени українських делегацій до Москви отримували пропорційно посаді винагороду, забезпечення вином та харчами. З подарунками до різного рівня очільників їхали посли у Крим, Стамбул. Поодинокі факти «підсолоджування» все ж були. В. Голіцин, який тримав під контролем пошук скарбів скинутого гетьмана І. Самойловича (згідно з Коломацькою радою, їх потрібно було поділити рівними частинами між Батурином і Москвою), для  «послаблення контролю» отримав у 1688 р. чималу винагороду в формі коштовностей. Проте задобрення кремлівського діяча було в інтересах Гетьманщини, оскільки вона у такий спосіб змогла приховати від вивезення у Москву значний фінансовий ресурс.

ФЕЙК № 5. ДОРАДНИК І ДРУГ ЦАРЯ

Притягнуто за вуха «міцну дружбу» між Петром І та І. Мазепою з 1689 р., подання гетьмана як «найважливішого радника», «військового консультанта» царя.

Тим часом є факти, які дещо не вписуються у цю схему. Більшість фахівців з історії доби Петра І не назвуть Мазепу радником монарха у 1689—1696 рр. Юний цар у перші роки правління після регентства Софії був далекий від політики, а тим паче Гетьманщини. Яку «європейську Росію» він будував? Його захоплювали вибухові пристрої, потішні полки, будування кораблів, пияцтво з друзями. Формально гетьман звертався з листами, проханнями до царів, але фактично усі питання залагоджували від їхнього імені впливові царські родичі-урядовці або їхні уповноважені. Це була така практика. Наприклад, думний дяк Омелян Гнатович Українцев у Посольському приказі контролював усі українські справи і мав право підписуватись замість царів. Водночас в оточенні Петра І було багато іноземців, і саме вони давали йому уроки військового мистецтва тощо. Тому «клеїти» якесь радництво за кілька сотень кілометрів — притягувати, як мовиться, факти за вуха. Вдруге Мазепа зустрівся з царем лише 1696 р. в Острогозьку, після взяття Азова. Третя зустріч гетьмана з Петром І відбулася через три роки у Воронежі. Ясна річ, тоді контакти між зверхником Гетьманщини та царем справді пожвавилися. Та не треба перебільшувати у цьому зв’язку вплив Мазепи на монарха. Хоча, як показують документи, гетьман справді був фаховим консультантом провідних російських урядовців з питань взаємодії з Кримом, Польщею, Молдовою. Реально між царем та гетьманом з 1689 по 1696 рр., та й пізніше, ніякої «дружби» не було. Це радше були ділові стосунки сюзерена та васала.

ФЕЙК № 6. НАРОД НЕНАВИДІВ ВОЛОДАРЯ БУЛАВИ

У російській історіографії  стверджується, що український народ ненавидів гетьмана. Які тому докази? Їх немає! Народних повстань, заворушень, протестів проти політики гетьмана не було. Сучасник Мазепи Еразм Отвіновський у своїй хроніці писав, що володар булави «в усього народу... був у шанобливій любові та побожній повазі». За 22 роки його правління в Гетьманщині збудовано понад 200 соборів, церков, що дуже було важливо для православних українців. Священик-мазепинець Рогачевський, засланий на Соловки, казав: «Наш Мазепа святий і в небі буде, а ваш цар у небі не буде».

Усі відомості про невдоволених історики почерпнули з листів гетьмана до царя і його наближених. Насправді І. Мазепа у такий спосіб хитрував, намагався повернути додому свої полки, які за наказами російського командування були виведені з України. Наближався вирішальний момент відступу від царя, а тому гетьман згущував фарби щодо описів дій кримінальних елементів — «бунтівників». Для стримування останніх і мали б повернути козаків у регіони їхнього базування.

ФЕЙК № 7. ДУМАВ ЛИШЕ ПРО СЕБЕ

Мазепі закидають, що він діяв не в інтересах України, а лише для себе, збереження власної влади. З цього приводу гетьман щиро зізнавався 17 вересня 1707 р. Пилипу Орлику: «Всевишнього Бога взиваю на свідка і присягаю, що я не для приватної своєї користі, не для вищих почестей, не для збагачення себе або для яких-небудь інших забаганок, а тільки для вас усіх, хто є під моєю владою і під регіментом стоять, для жінок і дітей ваших, ради загальною добра неньки моєї бідної України, для користі Запорозького Війська  і всього народу українського, для розширення прав і військових вольностей, хочу при помочі Божій так чинити, щоб ви з жінками і дітьми нашими і Вітчизна з Військом Запорозьким не загинули як з московського, так і з шведського боку. Коли ж би я ради своїх приватних забаганок так дерзав чинити, то нехай поб’є мене на душі і на тілі Бог у Трійці Святій єдиній і невинні страсті Христові». Очевидець Нордберг зафіксував такі слова Мазепи під час його промови перед Карлом ХІІ та запорожцями: «Бог мені свідок, що, віддаючись до рук шведського короля, я зробив це не з легковажності і не спонуканий мотивами особистих інтересів для себе, а з безмежної любові до Вітчизни. Будучи дуже старим, не маючи ні дружини, ні дітей, я міг би податись у Польщу або будь-куди і спокійно провести там залишок днів мого життя. Але, керуючи стільки Україною з піклуванням і вірністю, наскільки було у мене здібностей, я за обов’язком честі і сердечної любові не можу, склавши руки, віддати цей край під владу неправедного гнобителя».

***

Це далеко не всі неправдиві відомості про гетьмана. Але, думається, читачеві вистачить їх, аби самостійно зробити висновок: хто й навіщо виготовляв «фейки» про Мазепу.