Життя й серце, або п’ять тисяч операцій на рік

«Не треба думати мізерно. Безсмертя є ще де-не-де», — ці слова Ліни Костенко постають неначе тлом й символом щоденних героїчних лікарських двобоїв у стінах Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України. Чотири з половиною — п’ять тисяч операцій на рік, і яких за складністю, але й ефективністю втручань! Саме тут майстерно виконано понад одинадцять тисяч новітніх операцій з приводу гострих стадій ішемічної хвороби серця, причому навіть тоді, коли розпочався інфаркт міокарда, — на працюючому «моторі буття», без його зупинки й застосування методу штучного кровообігу. Успіх, як правило, абсолютний, із найменшим ризиком для пацієнта. Це сьогодні справді світове лідерство в звитяжній рятівній роботі.

Або візьмемо вражаючі новації при хірургічному лікуванні септичного ендокардиту, «гнійної вибухівки» всередині серця. Завдяки методу гіпертермії, коли вище 39° нагрівається й струм крові, бо тут без штучного кровообігу не обійтися, більшість таких приречених видужують, а надалі рецидиви обминають їх. Ідеться також про небачену планетарну височінь. Цей інноваційний внесок у подоланні ще вчора патової проблеми, яку в інших країнах досі досконало не вирішено, було оцінено Державною премією України в галузі науки й техніки.

Операції при аневризмах аорти, часто при смертоносній загрозі її розшарування, — також всупереч вироку долі, коли ефективність досягає 97%... Радіочастотна абляція, тобто точковий вплив на певні провідні шляхи в структурі серця, катастрофічних порушеннях серцевого режиму, а також при надважкій формі гіпертонічної хвороби. Дивовижні перебудови маленького серця в разі складної форми природженої вади, що спричиняє кризу на близькій межі буття. Все це лише окремі світлини в літописі закладу, про який варто сказати й так: кожний день — немов ціле життя. Загалом, післяопераційна смертність за останні 20 років знизилася тут в десять разів й відповідає сучасним світовим вимогам і стандартам.

Інститут фактично перетнув шістдесятирічну планку. Адже хода його почалася 1955 року, коли Микола Михайлович Амосов на базі 24-ї міської лікарні в Києві виконав тут вперше реконструктивну операцію на серці, але ще без апарата штучного кровообігу. Надалі, 1957 року, відкрилася спеціалізована кардіохірургічна клініка під його проводом, тоді ще в складі НДІ туберкульозу. Проте інститут у його окремій науковій формулі — життя й серце — було налаштовано 1983 р. Його директором до 1988-го був М. М. Амосов, а далі понад двадцять п’ять років ним керував Герой України, академік Геннадій Васильович Книшов, амосовський учень і гідний наступник. Його звитяжні починання, аж до передчасної кончини минулого року, — насправді науковий роман. Газета «День» з ініціативи головного редактора присвятила вченому зворушливі рядки. Постало питання — хто ж підхопить вирішальну естафету. Директором закладу його колектив обрав одного з провідних учених в галузі кардіохірургії новонароджених — найбільш складної ланки в галузі, вихованця М. Амосова й Г. Книшова, члена-кореспондента НАМН України професора Василя Лазоришинця. Саме він вперше на наших теренах виконав еволюційну операцію з приводу вродженої гіпоплазії лівих відділів серця у новонародженій дівчинці. Його виняткова майстерність дозволяє вдало вирішувати й інші надскладні колізії при вроджених вадах серця, починаючи з перших днів життя.

— Якщо торкнутися хірургічної корекції серця в цієї пацієнтки, — каже Василь Васильович, — їй вже зроблено третю операцію, щоб сформувати фактично нове одношлуночкове серце. Її розвиток свідчить, що ризик був виправданий. Та загалом, вбачаючи, що я лише третій директор інституту, в мене вельми складна місія: створити умови, щоб дієво рухатися далі. Хоча ми у своїх потенціалах майже нікому не поступаємося, а ритм є інтенсивним, постають і нові карколомні завдання.

— Заклад насправді слугує авангардом кардіохірургії, де реальність невіддільна від учорашньої фантастики. Це, скажімо, лікування серцевої недостатності новітніми електрофізіологічними підходами, захист міокарда шляхом гібернації при його реваскуляризації, використання не лише гіпер-, а й гіпотермії. Фактично розбудовано безприкладну українську Академію серця. Та в чому, шановний Василю Васильовичу, перепони й виклики?

— У належному використанні цього наукового й клінічного арсеналу. Зауважу, що це капітальна за структурою та кадровим забезпеченням установа — в ній понад 1100 співробітників, серед них близько 200 лікарів високої кваліфікації, 93 науковці, 8 професорів і 16 докторів наук. Бар’єри полягають, передусім, в явно недостатньому фінансуванні, яке, до того ж, щороку зменшується. Але ж ідеться про застосування високовартісних технологій. Частка хворих все ж таки знаходить можливість придбати необхідне індивідуальне приладдя, скажімо, штучні клапани, оксигенатори тощо, інші отримують відповідну допомогу з апаратури, виділеної в області. Але є медикаменти і установки, які мають постачатися лише інститутові. Тож все це має докорінно поліпшуватися. Скажімо, використання сучасних стентів, а тим більше гібридних — таких, які згодом розсмоктуються, слугує альтернативою складній тривалій операції. Та стенти мають непідйомні ціни, а справжньої страхової медицини в нас досі немає.

— Інститут наполегливо інтегрує все, що є в сучасній медицині. Зокрема в співпраці з Інститутом нефрології у відділенні критичних станів у нас використовується гемодіаліз при наявності певних форм ниркової недостатності, й далі виконується операція на серці. Видалено 811 пухлин серця міксом, й більш ніде в Україні цього не роблять. На зустрічі з лікарською молоддю, яку організував екс-міністр охорони здоров’я В. М. Князевич, ви розповіли про, зокрема, такий випадок: застосуванням високочастотної абляції на ренальних, ниркових, судинах вдалося відразу знизити у пацієнта надвисокий артеріальний тиск до норми. А як виглядають новітні стратегічні ланки, зокрема, в співробітництві з Інститутом педіатрії, акушерства та гінекології?

— Розумієте, йдеться про ситуації, коли до пологів наближається майбутня мама із наявністю складної набутої вади серця. В певних випадках пологи, із застосуванням, при високому ризику, кесарева розтину, відбуваються саме в наших стінах, і жінку-героїню (а це є так) тут і оперують на серці. З другого боку, в контакті з ІПАГ, на черзі розвиток фетальної кардіохірургії, тобто втручання, в разі критичної потреби, на серці плоду. До речі, нещодавно завдяки й досвіду нашого інституту таку корекцію ритму серця в майбутньої дитини було досягнуто суто медикаментозно. Власне, це боротьба за кожне життя.

— І таке запитання — перспективи інституту як унікального навчального осередку.

— У нас потужно працюють дві кафедри — хірургії серця й магістральних судин в складі НМАПО імені П. Л. Шупика й міжуніверситетського медико-інженерного факультету НТУУ «КПІ». Це важливі кроки в розвитку кардіохірургії як концентрату науково-технічних інновацій. Співпрацюємо з академічними Інститутами — електрозварювання імені Є. О. Патона, термоелектрики, фізіології імені О. О. Богомольця, молекулярної біології та генетики, Університетом імені Т. Г. Шевченка. Було б доцільно, щоб кафедру хірургії серця було організовано в Національному медичному університеті. Студентство принаймні має бути детально ознайомлено з сучасним науковим портретом амосовського інституту.

Скажімо, ми цілком готові до пересадки серця, але досі немає відповідного закону про можливість прижиттєвої згоди людини на використання органів у разі її смерті. Це є перепоною, пацієнти їдуть до Білорусі. Але ж до трансплантації серця майже впритул підійшов ще М. М. Амосов.

— Нещодавно на засіданні Президії НАМН України було продемонстровано цікавий проект нового потужного багатоповерхового корпусу інституту. Він нагадує величезний корабель. Поки це — мрія, але, мабуть, надто актуальна?

— Справді, хоча майже всі знають, де розташований інститут Амосова, його провідна сучасна будівля застаріла, їй чимало років, капітального ремонту не було. Інші відділення — то загалом середина минулого сторіччя. Цей новий флагман значно поліпшить можливості нашої державної установи, яка, до речі, об’єднує 23 обласні кардіохірургічні центри. Загалом, лише наш інститут в Україні, що здатний ефективно вирішувати всі гострі вузли хірургії серця й магістральних судин, справді втілює потреби галузі в усіх необхідних вимірах.

Питання питань — фінансування втілення проекту. Нам потрібні потужні спонсори. Водночас, з нашими труднощами, але й величезними надіями, які сконцентровано саме в амосовському авангарді хірургії серця, в моїй нещодавній розмові до цих проблем дуже уважно й дієво поставився прем’єр-міністр В. Гройсман, який у пріоритетах дій уряду визначив і боротьбу з серцево-судинним захворюванням. Загалом я впевнений: інститут буде плідно вдосконалюватися, це національний виклик. А поки — щодня нові хворі й нові необхідні кроки та рішення. Ми ж недаремно — амосовці.