«16 днів без насильства»
25 листопада стартує шоста всеукраїнська акція з попередження насильства в суспільстві
Соціальні працівники б’ють на сполох: лише за 2005 рік зареєстровано 30 327 випадків насильства в родинах. Природно, передбачається, що неофіційна статистика насправді в декілька разів більше. Перший заступник міністра у справах сім’ї, молоді та спорту Ілля Шевляк вважає, що насамперед необхідно зосередитися на ранньому виявленні насильства в родинах і провести широкі інформаційні кампанії. Так, 25 листопада стартує VI всеукраїнська акція «Шістнадцять днів без насильства».
Також країні потрібні спеціальні центри, де люди, потерпілі від насильства, могли б отримати допомогу. «З кризовими центрами, де в основному працюють психологи, ситуація більш-менш задовільна. Вони є практично в усіх регіонах країни, — розповідає представник дніпропетровської громадської організації «Жіночий інформаційно- координаційний центр» Павло Власов. — А ось центрів медико-соціальної реабілітації практично немає». Річ у тім, що останні повинні створюватися при медичних установах. Там із потерпілими працюють психологи з медичною освітою, психіатри та інші фахівці в галузі медицини. «Часто жертви насильства мають безліч різних захворювань, — продовжує Власов. — Та й психологічна реабілітація надзвичайно складна».
Так, наприклад, за останні роки психологи виявили синдром набутої безпорадності. «Насильник кладе край всім спробам жертви протистояти насильству, і поступово в неї з’являється переконаність, що вона нічого не може зробити, — пояснює Павло Власов. — Це дуже складне психологічне явище».
Але, вважають фахівці, допомога потрібна не лише жертвам, а й насильникам... «Річ у тім, що таких людей також не можна назвати повністю психічно здоровими, — розмірковує Власов, — у них часто підвищена агресивність, ряд інших проблем, які так чи інакше пов’язані з глибоко прихованими комплексами неповноцінності». Окрім того, на думку компетентних людей, залежність насильника від жертви багато в чому нагадує наркотичну. Тобто принижуючи когось, насильник самостверджується, і втратити жертву для нього — ціла трагедія.
«Реабілітувати таких людей просто необхідно, як і те, щоб людина усвідомлювала, які труднощі в процесі реабілітації їй доведеться подолати, — розповідає Власов. — Всі гадають, що досить просто навчитися розв’язувати конфліктні ситуації. Але насправді, все значно важче. Якщо в людини з’являється бажання робити насильство — це теж свого роду патологія. Адже як жертва формується поступово, так і насильник».
Проте поки що за «перевиховання» таких людей ніхто не береться. І найголовніша причина — відсутність практичних знань і серйозної підготовки. «Мені доводилося спілкуватися з багатьма представниками держав, де існують такі центри. Я намагався отримати орієнтовну оцінку роботи з насильниками, — розповідає Власов, — але цифру, хоч би грубу чи приблизну, так і не назвали. Всі вважають за краще уникати відповіді на це запитання».
Інша проблема — як уберегти потерпілих. Iз недосконалістю законодавчої бази в галузі захисту від насильства, погоджується багато хто, в тому числі й працівники Міністерства сім’ї, молоді та спорту. Жертва, яка дістала фізичні травми, звичайно може звернутися до суду із заявою, і той порушить кримінальну справу. Але так потерпілій людині доведеться самостійно шукати докази та свідків злочину.
Так само суд може заборонити насильникові відвідувати ті місця, де працює чи вчиться жертва. «Методику винесення таких ухвал також до кінця не розроблено, — розповідає Павло Власов, — та й проконтролювати, дотримується людина ухвали суду чи ні, дуже складно. Тому в більшості випадків це проста формальність». Соціальні працівники радять звертатися до спеціальних служб і центрів. Там часто працюють і психологи, і юристи, які можуть порадити, як краще вчинити в тому чи іншому випадкові.
