Африканське село в... Україні
Тим часом на горищі Колочавської школи лицем униз лежав Ленін. Ніхто не краде. Не бронза ж — гіпс. Улітку сюди прибувають хвилями люди непритаманних смаглявих національностей із певною метою: всі чоловіки — на далеких заробітках, а жінки пишні й податливі. Гай-гай, зауважив хтось, яка ж тут соціальна справедливість, коли колочавці заробляють десь грошву, а іванофранківці, чернівчани, кіровоградці ліквідовують біду?..
Але де та логіка в Україні? Для колочавців це риторичне запитання... Був, приміром, тут із повоєнних часів гомінкий єврейський присілок Негровець.
— Тільки одна єврейка і лишилася, — каже Ю.Ледней, — бо її чоловік із Міжгірщини і затявся, що Колочаву не залишить, буде й далі пити чисту воду і їсти дике сало.
— Про строкатість пристрастей свідчить сама вивіска «Ласкаво просимо» перед Колочавою, прикрашена і зіркою, і тризубом. Щоб нікому не було образливо, — чотири церкви православних і греко-католицьких конфесій.
Присілок Горб — дві з половиною тисячі будинків — був одрізаний від світу. Будівельники зі Стрия спорудили новий міст. Держава купила хату багатодітній сім’ї Михайла Кушніра, проте ще семи сім’ям негайно потрібне житло.
Як чайка-небога, билася коло ніг голови Міжгірської держадміністрації Василя Дерича сива жінка. «Вона з тих?» — запитую. Виявилося, що ні. Стихія забрала паркан, а супервілла красується на всю Колочаву, син-бізнесмен має дві крамниці, дві вантажівки, два легковики, а матір посилає кидатися начальнику в ноги: «Дайте!» Бізнес ачи ницість? Одне очевидно, що брати за горло, перейматися більше гуманітарною допомогою, аніж ліквідацією наслідків паводків і лавин, — не на користь Україні.
«Міністр Колочави» Юрій Ледней пишається тим, що перед війною жив тут чеський письменник Іван Ольбрахт, який назвав Закарпаття «Африкою в центрі Європи». Бананів через це тут не вродило, проте місцеві опришки, про яких полюбляв писати Ольбрахт, зосталися. Щоправда, не грабують, а тільки орієнтири дають побратимам з інших поселень.
У старших іще залишилося патріархальне уявлення, що жінка — рабиня і має працювати важче за чоловіка. За десяток кілометрів тягнуть по снігу із крислатих лісів для господарства колоди. Явно подружжя літнього віку. Жінка — товстезну деревину волочить, а чоловік позаду — тоненьку із вдоволеною посмішкою.
...До мене, як кореспондента «Дня», що полестило, звернулося подружжя Іван та Олена Маркусі з трьома дітьми. Вони вірили, що на виборах переможе Євген Марчук. Розповіли про своє. У ніч із 4 на 5 листопада на хату поїхала гора, а спереду каламутно хлюпнула річка. Почали кричати свині в поруйнованому хліві, як гуси в Римі. Це й порятувало. Діти досі під впливом од тієї цілковитої руйнації. Родина — в першій категорії постраждалих, але поки що мучиться в чужій, ущерть населеній хаті, яка прийняла їх.
...Колочава завалена двометровими снігами. Африканці в центрі Європи чи снігові люди? Важко сказати. Головне, щоби сповна вони мали щастя. На жаль, жодним гуманітарним ешелоном його не привезеш.
