Академік Володимир ФРОЛЬКІС: «Знецінення людських цінностей залишає аморальний шлейф на багато років»

ФОТО ЛЕОНИДА БАККА

Видатний геронтолог Володимир Веніамінович Фролькіс народився 1924 року в Житомирі. Учасник війни. 1945 року закінчив Ленінградську військово- медичну академію. Потім був аспірантом, асистентом, доцентом, професором кафедри фізіології Київського медичного інституту. З 1958 року, з часу створення Інституту геронтології, керує в ньому лабораторією фізіології та сектором біології. Професор, доктор медичних наук, заслужений науковий діяч України. Академік НАН України і АМН України; з 1994 року віце- президент АМН України. Лауреат державних премій СРСР, України та різних міжнародних премій. Автор понад 700 праць, із них 28 — монографії, видані в різних країнах світу. Засновник однієї з найбільших наукових шкіл: виховав понад 100 кандидатів і докторів наук. Почесний член багатьох іноземних наукових товариств. Член Міжнародного парламенту гуманітаріїв. Засновник теорії старіння, розробив експериментальні підходи до збільшення тривалості життя.

АНКЕТА «Дня»

1. Які уроки ХХ століття Ви вважаєте найбільш важливими для подальшого розвитку цивілізації?

2. Які тенденції в розвитку українського суспільства на межі століть непокоять вас найбільше?

3. Місце та роль науки в житті суспільства у нас і за кордоном. Які вони нині й якими Ви хотіли б їх бачити?

УРОКИ

Двадцяте століття — століття парадоксів і неймовірних контрастів. Жорстокість і гуманізм, потоки крові й права людини, поневолення народів і воскресіння їхньої незалежності, приниження людини та її піднесення, убогість і багатство, найвища культура та низькі інстинкти, віра і безвір'я... — взагалі «світло й темрява». Однак не так, як у фламандських художників, які малювали в манері м'яких «світлотіней». Усе різке й, здавалося б, несумісне, все доведене до межі. Чотири головних уроки.

Урок перший . Розум людини і його вираження — наука — досягли висот, які не снилися навіть фантастам. Це дало в руки політикам (а це далеко не завжди найкраща частина людства) засоби знищення та поневолення. Доля світу, народів як ніколи стала залежною від особистості. Тоталітарні режими, криваві бійні. Гамлетівске запитання: «Бути чи не бути?» стосується нині не однієї людини, а вже всього людства. Розвиток засобів масового знищення (ядерні, бактеріологічні, хімічні) досяг такого ступеня, що вони стали загрозою для всього людства. Ось чому «надійність світу», «система світу», ці, здавалося б, заяложені принципи «боротьби за мир» і «права людини» у двадцять першому столітті мають стати основними. «Бути чи не бути?..»

Урок другий . Свідоме й підсвідоме. Все міняється, але нічого не міняється. Залишаються вічними людські цінності й людські вади — любов і ненависть, добро й зло, вірність і зрада. Добро стає ще добрішим, вади ще огиднішими, бо в умовах розвиненої цивілізації ці риси однієї людини можуть впливати на багатьох. Двадцяте століття довело, що розум стрімкий, а підсвідоме, інстинкти — найзашкарубліше в людині. Нехай це й спрощено — тонкий шар кори головного мозку і масивні, потужні підкоркові центри, що визначають підсвідоме. Пристрасть Ромео і Джульєтти, зрада Яго — феномени двадцятого століття. Мораль людини відстає від її творчих можливостей, досягнень у науці та культурі. Двадцяте століття засвідчило, що ця невідповідність моралі можливостям людини, особливо у сфері науки й техніки, може бути причиною жахливих наслідків. Ось чому, і це один із головних уроків двадцятого століття, так гостро необхідні виховання, віра, культура. «Виховання свободою»: свобода, а не вседозволеність, за якої одна людина неминуче порушує права іншої. «Виховання вірою та культурою», бо знецінення людських цінностей є жахливим не лише тепер, а й залишає довгий аморальний шлейф на багато років.

Урок третій . Двадцяте століття довело, що не можна по-справжньому любити свій народ, ненавидячи інші. Міжнаціональні конфлікти породжують всі біди людства. Звірині інстинкти — інтелектуальний маразм. Зверхнє ставлення до іншого народу або до окремої людини за національною ознакою принижує й ображає передусім свій народ. Патріотизм несумісний із ненавистю до інших. Людина й відрізняється від тварин тим, що вона долає цю внутрішньовидову жорсткість. Найбільше право людини — бути рівним незалежно від того, якої вона нації, де народилася й де жила. Чаадаєв писав: «Не можна любити свій народ із заплющеними очима». Треба знати й бачити, бо всі ми в кінцевому результаті є відповідальними за кожного.

Урок четвертий . Двадцяте століття довело всесилля розуму людини. Наукові та технічні рішення змінили й можуть змінити все життя людини. Серед них космічні польоти і відвідування Місяця; відкриття суті генетичної інформації. Перше дозволить людині відвідати інші світи й у разі потреби покинути Землю; друге дозволить змінити тривалість і якість життя людини.

ТРИВОГИ

Мене непокоїть здоров'я, тривалість життя народу України, загроза його депопуляції. Раніше було типове для часу гасло: «Здоров'я народу — багатство країни». Зараз необхідним є протилежне: «Багатство країни визначає здоров'я народу». Дійсно, існує прямий зв'язок між національним прибутком і тривалістю життя народу. У двадцятому столітті значно збільшилася тривалість життя в усіх країнах, зокрема й у нашій. Однак наприкінці століття ми почали значно відставати. З 1990 по 1995 рік в Україні тривалість життя поменшала на 4,3 року у чоловіків, на 2,1 року у жінок. 1996 року вона стабілізувалася, а до 1999 — навіть зросла. Однак усе це ще не на рівні розвинених країн. Середня майбутня тривалість життя в нас у країні на 10—12 років нижче, ніж у багатьох високорозвинений країнах. У нас буквально «гігантська» різниця тривалості життя чоловіків і жінок — 11 років.

Серед основних причин смертності — як і раніше — захворювання серцево-судинної системи (58%). Загрозливим є те, що збільшується смертність людей працездатного віку. Зростання смертності в умовах зниження народжуваності призводить до зменшення кількості населення України. 1996 року приріст населення в нас у країні став негативною величиною — 6,5 проміле, серед сільського населення — 8,5 проміле (проміле — одна тисячна). Загалом у країнах світу він позитивний. В Африці + 28,2 проміле, в Америці + 14,6 проміле, в Азії +16,8 проміле, в Європі +9,4 проміле.

Негативний баланс населення може стати національною трагедією. І це потребує турботи всіх. Усі політичні партії декларують, а особливо тепер, безперечні положення типу «розквіт економіки», «здоров'я нації» тощо. Однак при цьому не пропонується економічних і етичних основ для їх реалізації. План дій на майбутнє повинен засновуватися на тому, що здоров'я населення на 45—55% визначається способом життя, харчуванням; на 17—20% — довкіллям, зокрема умовами праці, екологією; на 5% — спадковістю; на 8—10% залежить від охорони здоров'я. Звичайно, держава... Однак необхідна також «культура життя» кожного, яка змінює його спосіб життя. Подумати тільки, людина нового століття, нового тисячоліття! Адже здоров'я — це не просто відсутність хвороб, а й високий рівень інтелектуальної, емоційної, фізичної активності. Тут слідство може стати причиною, а причина слідством. Люди, як актори театру, а не кіноактори, які можуть робити безліч дублів, — живуть начисто, все неповторно й усе безповоротно. Час — головне багатство, яке має людина.

НАДIЇ

Л. Пастер писав: «Наука не має батьківщини, але у вченого вона є». Дійсно, немає французької, німецької, української науки, але є французькі, німецькі, українські вчені. Усе майбутнє людства взагалі, й у будь-якій країні зокрема, чималою мірою визначається рівнем розвитку науки, положенням вчених. Усе, включаючи й тривалість, і якість життя. Наука стала й буде джерелом добробуту країни. Це вже сьогодні доводить досвід передових країн. У всьому світі відбувається гуманізація науки, тобто все більше коштів вкладається в науку про живе, про людину. Слід наголосити, що саме цей напрям завжди був сильним в Україні, а нині, при нашій демографії, тривалості життя, він стає дуже важливим. Уже давно називали Україну «Меккою геронтології». За всієї ейфоричності футурологів слід визнати: у ХХI столітті буде відкрито найважливіші механізми старіння та розроблено засоби продовження життя. Нині для вчених України подією є навіть отримання зарплати, а потрібні ж апаратура, реактиви, тварини. Уявіть собі художника без фарб, або піаніста без рояля. Що робити? Очевидно, по-перше, збільшити бюджет на науку, хоча б до рівня, передбаченого в законі про науку. Наша звичайна практика: закони ухвалюються, але не застосовуються. По- друге, використати відомий принцип: «Краще менше, та краще». Визначити пріоритети в науці, і серед них найважливіший — біологія і медицина, бо з ними пов'язані не лише кількість і якість життя людини, а й збереження природи.

Наше століття пройшло під знаком реалізації великих фізичних досягнень. Те, що нині готує біологія, обіцяє куди більш захоплюючі перспективи. Нове століття, нове тисячоліття... Все це звучить загадково, майже містично — очікування, надії, зміни... Довголіття не слід чекати, вдивляючись у далечінь. Необхідно йти йому на зустріч, використовуючи можливості кожного дня цього короткого життя.