Андрій БIТОВ: «Хочу перемогти провокацію»
Те, що сьогодні хоче зробити Бітов у Києві (та й узагалі у відносинах між українцями і росіянами) — це перемогти провокацію, пояснив він «Дню». «Український і російський народ все одно брати і сусіди, і чим більше вони будуть братами, не в політичному, не в імперському, а у людському значенні слова, тим буде краще їм обом, — говорить Андрій Георгійович. — Сало — це предмет і вічної насмішки, і вічного анекдоту, і водночас абсолютно геніальний продукт. Ми ж не ображаємося на те, що горілку вважають російською, хоч вона не тільки російська. Як у нас кажуть, сало воно і є сало. Я вважаю, що у нього закладене просто високе буддистське значення — таке дао. Мені здається, що витівка з пам’ятником дуже мирна, вона викличе посмішку, а ті, хто реагуватиме на це демагогічно, виявлять свою небажану агресію. Так що це буде свого роду лакмусовим папірцем. Поставтеся до цього так, як я до цього ставлюся. Я обожнюю сало, хоч можливо, мені не можна ним зловживати. Задум пам’ятника побудований на дуже конструктивній ідеї — існує мармурове сало і сальний мармур. Треба знайти шматок сального мармуру — і пам’ятник і різьбити не треба, треба тільки підкреслити благородство природи. Можливо, доведеться до Італії їхати за ним — я не знаю, де є сальний мармур. У Києві багато чудових місць для пам’ятника, ми пригляділи одне — не визивне, не вульгарне, одним словом, вдале. Але триматиму його в таємниці — треба відпрацювати цей проект із владою, управлінцями, громадською думкою і так далі».
Своєю ж думкою про книги, без яких немислима наша культура, Андрій Георгійович поділитися погодився:
«Бідну Росію розтягнено між Європою та Азією, її поглинув власний гігантський простір. Частину її долі поділяє й Україна, яка також входить і до Азії, і до Європи. Я б назвав ті книги, які стоять в основі європейської цивілізації, тому що в основі європейської цивілізації не тільки її історія, але й її герої. Я б сказав, що європейської цивілізації не існує без Гамлета, Дон-Кіхота, Робінзона Крузо та Гулівера. Тому що у цих творах визначено масштаб особистості людини, місце самої людини у світі, це не національний, а цивілізаційний підхід до того, що таке людина в універсумі.
Для нас також важливі «Три мушкетери» (незабаром відзначатиметься 200- літній ювілей Олександра Дюма), важливий д’Артаньян, тому що ми все-таки маємо слабкість до справжніх героїв.
Оскільки я на Україні, не можу не назвати свого улюбленого Сковороду. Його слід читати людині тут, щоб розуміти, як дивитися в обидва боки мудрим поглядом.
Із російської літератури, звичайно ж, Пушкін, і передусім «Мідний вершник». Думаю, що дуже важливо перечитувати, особливо російським державцям, «Хаджимурата» Толстого. Я великий прихильник золотої доби в російській літературі, так що внесу до списку Гоголя, нашого спільного, але із «Петербурзькими повістями», які для мене, як для петербуржця, найближчі. І «Герой нашого часу» Лермонтова.
У творах із цього списку є мотиви й імперські, і російські, й українські, і європейські. Якщо все це гармонійно поєднати — вийде непогана свідомість».
