Андрій Содомора: «Наша історія – намагання повернути Україні усмішку»

«Мистецька премія «Глодоський скарб» — це варіант нагородження одних митців іншими без втручання держави. Першим лауреатом був кобзар, знавець української барокової музики, популяризатор українського фольклору, нині заслужений артист України Тарас Компаніченко. Мене завжди пригнічувало отримувати нагороду з рук якихось державних установ. Причому вручають її ті, хто про тебе ніколи не чув і в очі не бачив, а твої книжки не читав. Хотілося змінити саму атмосферу довкола нагородження, додати їй людяності, щоб відчувалася повага до нагородженого», — каже фундатор премії, письменник Григорій Гусейнов. Зазначимо, що грошовий фонд премії становить 10 тисяч гривень, а церемонія нагородження вперше за свою одинадцятирічну історію відбулася у Львові. Вітали лауреата у Львівському національному літературно-меморіальному музеї Івана Франка, про що напередодні директор музею Богдан Тихолоз написав на своїй сторінці у «Фейсбуку»: «Завтра у дім генія прийде геній. Живий до живого. Так, я знаю, яким здевальвованим є у наші плинні часи поняття генія. Скільки фальшивої позолоти й барабанного пафосу з ним пов’язано. Скількома мухами воно засиджене і скількома демагогами спрофановане. Але. Я знаю, що й про кого кажу. І вірю в те, що деяким словам ми все ще можемо повернути питоме значення. Якщо не брехатимемо собі й людям... Содомора — справжній. І це назавжди. Він володіє таким дивовижним чуттям слова і такою неймовірною ясністю думки, що під їхньою тихою, м’якою і владною силою німіють велемовні вітії й ціпеніють грайливі лицедії. І на очах розсипаються теоретичні риштовання, вибудувані довкола занедбаного храму слова розмаїтими титулованими словознавцями й словопродавцями.У постаті Андрія Содомори немає ані грана пози чи пафосу. Він такий, як є, — скромний, замислений і негаласливий. Мабуть, саме тому більшість із нас навіть не здогадується, що всі ми живемо у час Содомори...»

Сам Андрій Содомора отримав відзнаку з притаманними йому спокоєм та гідністю. Привітати його прийшло багато відомих та поважних львів’ян. У залі не було де яблуку впасти, люди стояли навіть у проході. Обмежуватись тільки врученням нагороди організатори не стали. Тому запропонували Содоморі прочитати невелику лекцію на тему «Усмішка».

«Щодо доповіді чи лекції, то це ні одне, ні інше. Бо тема така досить дивна — усмішка. Не годиться вона ні для лекції, ні для доповіді. Навіть не для бесіди. І знаєте, усмішка — така ж неосяжна, як людська душа», —  з усмішкою на вустах почав пан Содомора.

Церемонія нагородження відбувалась у 31 річницю Чорнобильської трагедії, тож Андрій Содомора не оминув і цієї теми. «Діапазон усмішки абсолютно не вичерпний. Але сьогодні вона сумна... 26 квітня, день трагедії у Чорнобилі. Наші стяги у цей день з чорною стрічкою. На жаль, останнім часом вони все частіше такі», — каже письменник.

Андрій Содомора наголосив, що найбільша загадка — це сон дитини. «Подивіться, як спить немовля. Воно усміхається крізь сон. Янгельська усмішка у дитини. Напевно десь в її свідомості є свій «телевізор», і вона щось бачить. Але що вона бачить, ніхто ніколи не дізнається».

«Багато років намагалися вибити нашу гідність, вбити нашу усмішку. Хотіли стерти її з нашого обличчя, зробити його непридатними для духовної усмішки. Вся наша історія — прагнення повернути усмішку Україні. Зробити так, щоб наша країна була усміхненою — це наш обов’язок. Перейду до проблем освіти, де формується усмішка. Освіта має бути усміхненою. Навіть поважні наукові праці мають бути усміхненими. Але чомусь я рідко бачу, щоб усміхалися ті, хто читає дипломні роботи. Помітив, що наша доба відходить від світу речей, природи. Наша доба віртуальна. І все ніби справжнє. Ніби...» — зазначив Содомора.

Зрештою, за обмежений час виступу лауреат порушив низку глибоких тем: гідності українців, таємничості та багатогранності усмішки, інтелектуального гумору, правильних цінностей та спокою душі. Аж дивно, як далеко повела думку тема усмішки. Від гри префіксів і принципової різниці «посмішки» та «усмішки» до фізики, в яку мусить вселитись душа, аби усмішка була усмішкою, яку викликає думка. «Лише рух думки творить усмішку, без думки, якої попросту не буде. Адже живемо в час анатомічних усмішок, коли тіло зовсім не поєднане з енергією усмішки, і це страшно. І взагалі є обличчя, які до усмішки не надаються», — підсумував лауреат Андрій Содомора.