Арабські барви української палітри

Вчора в Музеї культурної спадщини, що на Печерську, відкрилася виставка відомої київської художниці Наталі Зозулі. Експозиція з понад тридцяти робіт, об’єднаних назвою «Арабески», знайомить з маловідомим в Україні, проте надзвичайно цікавим світом країн Магрібу.

Назва «Магріб» перекладається з арабської як «захід». До цього культурно-історичного регіону, який можна назвати західним форпостом арабського Сходу, належать Алжир, Лівія, Туніс, Мавританія, Марокко й територія Західної Сахари.

Проте «Арабески» зацікавлять не лише любителів східної екзотики, а й усіх, кому не байдужі шляхи й стежки розвитку української культури. Адже якщо картини Наталі Зозулі передають настрій і образи Магрібу, схоплені нею під час перебування в Лівії та країнах північно- західної Африки, то шлях цього доробку до зустрічі з публікою виразно говорить про настрої значної частини культурницьких кіл нашої країни. А саме: про їх байдуже ставлення до всього, що за своєю тематикою сягає далі території «від Сяну до Дону». Лише цією дивною обмеженістю можна пояснити те, що визнана в мистецькому світі художниця, яка першою з українських митців звернулася у своїй творчості до Магрібу, змушена була декілька років домагатися тематичної виставки для свого північноафриканського циклу.

Контраргументи чиновників від мистецтва були доволі оригінальними: мовляв, виставка не потрібна й не цікава, бо у Лівії панує диктатура Маумара Каддафі — режим, у всьому цивілізованому світі визнаний незаконним. Той факт, що за кількістю пам’ятників історії й культури, які знаходяться під охороною ЮНЕСКО, та ж Лівія може виступати на рівні з багатьма країнами Західної Європи, до уваги чомусь не брався. Тим паче дивними здаються подібні апеляції до думки «цивілізованого світу», адже ні для кого не секрет, що цей світ сьогодні живе в умовах політики мультикультуралізму. Азіатські, арабські, африканські теми є провідними в постколоніальному дискурсі сучасного західного мистецтва. Та й для української науки й культури арабістика ніколи не була чужою. Варто згадати хоча б розвідки вченого, поета й перекладача Агатангела Кримського.

Як би тривіально не звучала теза про те, що мистецтво завжди є ширшим і сильнішим за політику, завжди приємно, коли вона справджується. Виставка Наталі Зозулі — зайвий тому приклад.