Бали чи вал?

Але це тільки прелюдія, головне навіть не в цьому. Припустімо, що всі, кого торкається ця проблема, все добре зрозуміли, погодились, навчились користуватись новими критеріями... Чи змінить багатобальна система бажання тих, хто має гроші і владу (навіть окремо), бачити своїх чад з найвищими балами? Далі продовжіть самостійно.

А я перейду до наступного. Міністерством розроблена система без другорічників, всі завершать середню освіту одночасно, але з різними результатами — у когось всі 12 балів з більшості предметів, а у когось — по 2—4 бали (може, більше, якщо за низькі показники знов винними будуть учителі). Інформація про нововведення на цьому закінчена, і ми не знаємо найголовнішого — які подальші можливості дітей на шляху соціального зростання. Чи за гроші йти у вищі навчальні заклади, хай хоч і з малими балами, бо іспити (гроші) вирішать? Чи будуть приймати 12-бальників без іспитів? Якщо шкільні результати не будуть враховуватися, то взагалі, навіщо все це? Створювати дублюючі «компетентні комісії» з перевірки знань? Над цими комісіями — вищі? А над ними...

Система спрацьовує тоді, коли розроблена від початку до кінця. А ми другої частини або не знаємо, або «есть у революции начало, нет у революции конца...»

Звичайно, можна відповісти, що вчителі повинні забезпечити високий рівень, вони повинні бути професіоналами, щоб заохотити, вони мають впровадити і т.д. Слушно, але для цього треба створити умови, на які коштів у держави не вистачає, кількість вчителів треба збільшити у декілька разів. А де візьмуться кадри? Чи повернуться в школи ті, хто вже освоїв ази ринкової економіки на українському базарі? Як у них з кваліфікацією, що вони втратили, що придбали? А про який індивідуальний підхід можна говорити, якщо вчитель хімії чи фізики (як приклад) для отримання необхідної кількості годин веде до 10 класів, тобто біля 300 учнів, інакше не вижити.

Так, обіцяють підвищити зарплатню, але щоб повернутись у 1996–1997 роки (зверніть увагу, не в 1913 чи навіть в 1989–1990!), вона повинна збільшитись у 2,5 — 3 рази. Це якщо прив’язуватися до у.о. Але не забуваймо, що у.о. теж падають, йде світова інфляція, слава Богу, підручники з економіки доступні. Тобто це ніяке не підвищення зарплатні, це часткова індексація, яка в країнах, на які показують нам як на взірець, для таких груп робітників проводиться автоматично, враховуючи індекс цін за щомісячними котировками на 600 товарів по ринках всієї країни (близько 130000 цін) — приклад Великої Британії. До речі, для себе Верховна Рада, міністерства, держуправління це своєчасно зробили.

Але повернімося до наших... ні, мене можуть неправильно зрозуміти, ну просто до питань чисто освітянських, не чіпаючи більше фінансової проблеми.

Отож безпосередньо про бали. Учень може отримати аж 12 ступенів оцінки знань, і такого типу системи вже впроваджені в багатьох країнах, наприклад у США. Що цим досягається? Фактично, це не оцінка знань, а рейтингові бали, що спонукають учня до активної навчальної роботи, тобто певні бали нараховують за ведення конспектів, виконання і оформлення практичних робіт, навіть акуратність, уважність і т.д., що дає привід допуску до подальшої роботи. Навіть з групою 18–30 учнів це велика робота і навантаження на вчителя. А коли їх 300? Що вийде — продовжіть самостійно.

Кінцеву ж оцінку в основі формують результати екзаменаційної перевірки, де кожен відповідає самостійно, без підказок, шпаргалок і таке інше — до конкуренції звикають з дитинства. Але і ця система викликає критику суспільства. Чому ж ми плентаємось позаду Заходу і не впроваджуємо, не розвиваємо свої наробки?

Трошки проаналізуємо не саму систему, а її проекцію на нашу реальність. Велика кількість балів дає можливість підійти більш диференційовано до знань, умінь і навичок учнів. Для наочності використаємо максимально спрощену ситуацію — треба навчитися приготувати чай. Операції — налити в чайник воду, запалити сірника, включити газ, піднести сірник, поставити чайник.., кожен це добре уявляє. Припустімо, той, хто навчається, отримав 9 балів (здається, непогано!), тобто засвоїв матеріал на 75%. Отже, чогось він не знає — чи не налив воду, чи не запалив сірника, а пустив газ, чи... Чи буде він пити чай? Отже, вводячи фактично рейтингову систему, без іспитів і можливості детального контролю і впливу, ми отримаємо відповідних спеціалістів. І не треба казати, що система освіти не причетна до катастроф, про які ми чуємо щодня. Це світова проблема, що в її вирішення внесе Україна?

Нещодавно, переглядаючи сімейний архів, я натрапив на атестат моєї бабусі, яка закінчила Тульчинське єпархіальне училище. Мене зацікавила назва оцінок «4» і «3» — відповідно «дуже добре» і «добре». І я подумав, що від того, як назвати «трійку», залежить вся філософія освіти. Навіть наші назви «задовільно» чи «посередньо» представляють два різні підходи. На жаль, маємо багато випускників, які оцінені на «посередньо», що не задовольняє сучасний стан суспільства. Чи задовольнять його нові підходи?

Хотілося б, щоб подібні роздуми стали приводом для обговорення питань освіти, бажання відповідальних службовців співпрацювати з широким загалом освітян, проявляючи вміння реально оцінювати результати втілення пропозицій і своєчасно їх корегувати. Без продуманого продовження всієї системи ми отримаємо тотальний вал по випуску, цифра буде «справна», а що за нею?

В записах Григора Тютюнника знайшов роздуми: «Згадуються такі слова діда Івана: «Я граматиці чотири роки вчився, порвав чотири пари чобіт, зіпсував нерви учителю, а букв так і не навчився складати в слова. А чоботи вмів шити через два тижні, коли був підмайстром». І далі: «Тотальна освіта — це так само погано, як і все тотальне».

Отже, почекаємо пропозицій міністерства щодо подальших можливостей і долі випускників, а освітянам — дай Бог сили витримати цю лінію, залишаючись і об’єктивними, і неконфліктними, і людяними, а всім зрозуміти, що люди різні не тільки фізично, але й інтелектуально, а система освіти повинна, не принижуючи гідності, дати можливість всім знайти своє місце у житті, що не завжди може співпадати з бажанням батьків.