Бандитська слава Кармелюкового
У рідному селі народного героя повно розбіжностей. Наприклад, там до цих пір вважають бійку хорошим способом вирішення проблем. Але забіяк примушують... копати клумби — як покарання. Якщо не брати до уваги назви нічного бару «В Устима», то Кармелюкове мало чим відрізняється від інших українських сіл. Городи, поганенькі дороги, квітучі садки та — купками по маршруту молоковоза — жінки з бідонами, деколи лайдакуваті чоловіки. Біля сільської ради третьокласник Саша, бідовий хлопець, напівсирота, збирає сміття — за це сільський голова завжди дарує гривню. Урни нема — вкрали. За пропажу ніхто ні на кого не ображається — може, дійсно комусь життєво важливо було мати в себе урну. Про жителів цього села розходиться недобра слава як про бандитів. Цим теж «завдячуюють» своєму іменитому землякові Устиму Кармелюку.
— Це брехня, — каже Віра Бондарчук, староста місцевої церкви. — В кожному селі щось час від часу твориться, але на це не звертають особливої уваги. Як тільки в Кармелюках — одразу: ну що ж ви хотіли, Кармелюк був бандитом, і вони бандити...
ДОВІДКА «Дня». Устим Кармелюк народився в селі Головченці (нині Кармелюкове) 27 лютого 1787 року. Коли пан Анджей Пігловський за провину віддав 18-річного кріпака в рекрути, той звідти втік. Повернувшись у село із ще одним дезертиром, Устим привселюдно побив пана нагайкою. Пограбував двох заможних селян. Згодом організувався загін, до якого вступали спочатку дезертири, а потім однодумці та прихильники Кармелюкової ідеї. Час існування загону Кармелюка (23 роки) називають національно-визвольною боротьбою на Поділлі. Устим був застрелений молодим шляхтичем за наводкою жінки — Єлени Процекової, в хаті якої він ночував.
