Бессарабський печворк

Цей квартал, своєрідний ярмарок щасливих і нещасливих випадковостей, завжди мав свої амбіції, і вони, по суті, не зникли. В усі часи любили тут туман пускати і поєднувати, скажімо, дещо спрощено — шикарний прикид і панчохи зі стрілками. Ця наївна пристрасть справити враження, подумки надихаючись вічним «не буду дивиться, нехай козириться», розповість про Бессарабську площу та її «сестричку» Басейну, мабуть, більше, ніж усі вражаючі фасади, зауважу, що майже кожен будинок, наприклад, по непарній стороні, відмічений табличкою — то пам’ятник архітектури, то культури або історії. Та все ж для мене — це ще не Бессарабка, адже істина живе в її дворах. Поки один фіксував численні принади в обрисах і вікон, і вигинів, які прикрашають фасади в мавританському стилі, або київського модерну, десь конструктивізму, я ж, надивившись на маскарончиків, каріатид і атлантів, упірнула в двори. Один-другий — нічого особливого: тьмяні намордники зашитих балконів, голі труби-шланги від якихось витяжок, що потворно окупували численні прибудови і підкреслено нахабно стверджують, мовляв, на пам’ятку ми не зважаємо. Титули одне, а побут — інше. Імпровізації — потворні, але без них не проживеш. Подумала, коли ж у нас почнуть штрафувати за цю самодіяльність.

НА ФОТО ЦЬОГО БЛОКУ ВИ БАЧИТЕ (ЗЛІВА НАПРАВО) БЕССАРАБКУ 1872 РОКУ, ЩОЙНО ЗБУДОВАНИЙ РИНОК — 1913-го, БАЗАРНУ ПЛОЩУ — 1929-го та ФОНТАН НА БЕССАРАБСЬКІЙ ПЛОЩІ З БОКУ ХРЕЩАТИКА — 1959-го

У дворі одного заслуженого будинку, пам’ятки архітектури кінця ХIХ століття під номерами 9 і 9а, нарешті отримала очікувану винагороду, потрапивши ніби в акваріум з сюрпризами. Подумки, через силу викинула з очей все потворне з новоствореного, зачепившись поглядом за рекламні вивіски в дусі непу, поквапилась назустріч, можливо, пригоді, але розбігшись, умить загальмувала — переді мною зяяло провалля прямо під будинком. Фундамент осів ще влітку, якщо сюди заїде машина, напевно, провалиться, а життя довкола, дивлюся, вирує. Зі сходинок збіг елегантний парубок, познайомившись, дізналася, що звати його Левон. — Я навіть подумала, прочитавши табличку «Компанія бессарабів», що ви звідти, але ні, почула: «Я чоловічий перукар — стрижу, голю, прикрашаю, а в компанії бессарабів працюють перекладачі. У цьому будинку, багато різних міні-бізнесів. Район такий — ремісничий, майстровий, спроможний надати багато необхідних сьогодні, та й завжди, послуг. Я ж стрижу детально, — додав він, — а це означає — з душею. Ми трохи поговорили про чоловічі стрижки, і він відгукнувся на моє уточнення відносно того, що фасонисті стрижки для чоловіків рвонули досить стрімко у винахідливість і новизну. Левон уточнив, що безкомпромісно поголені скроні і багатоваріантні гриви — забуті пріоритети Німеччини 40-х років. Коли мені довіряють і кажуть: «Фантазуй!», — люблю, а коли приходять з дружинами, які думають, що все знають, — нервую. Захопившись розмовою, ми непомітно злегка посунулися до обвалу, і я навіть драматично підвела догори очі, мовляв, який жах, і тут-таки на даху вказаного історією будинку побачила бляшаний долар.

НАД ФАСАДОМ ТАКОГО СОБІ НЕПОКАЗНОГО БУДИНКУ В ОДНОМУ З ДВОРІВ БЕССАРАБСЬКОГО КВАРТАЛУ МИ ПОБАЧИЛИ ОТАКИЙ ДОЛАРОВИЙ СИМВОЛ... ЦІКАВО, ЧИ СТАВ ВІН ОБЕРЕГОМ ДЛЯ ЙОГО АВТОРА?

Наївний, здається, тремтячий від будь-якого пориву вітру, він якимсь умільцем-жартівником був посаджений на штир і, мабуть, поселений на дах для розмноження. Долар, який живе на даху, окреслив тональність прогулянки і багато давнішніх подробиць життя Басейної, яке народилося, як і вулиця, десь 1830-го, легко нанизувалися і прив’язувалися до місцевості, на якій одвіку була жвава торгівля і мріяння про багатство. На Бессарабській площі, де з’явився 1912 року наш знаменитий ринок, колись була так звана «басейна канава», де концентрувалися стічні води. Про район ходила погана слава, тут збиралися безхатченки і розбишаки (їх часто називали бессарабами) і для них на Басейній на гроші мецената Миколи Терещенка було споруджено нічліжку. Можливо, вулиця отримала свою назву і від цього, а можливо, від фонтану-басейну питної води, що живиться від джерел чи фонтану-басейну на місці Бессарабської площі.

 НА СТІНАХ БАГАТЬОХ КРАСИВИХ СТАРОВИННИХ БУДІВЕЛЬ БЕССАРАБКИ ПРИКРІПЛЕНО ПАМ’ЯТНІ ДОШКИ, ЯКІ НАГАДУЮТЬ ПРО ТЕ, ЩО ЦЕ — ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІЇ ТА АРХІТЕКТУРИ. А ОТ ЗА ШИКАРНИМИ ФАСАДАМИ ЧАСТО-ГУСТО МОЖНА ПОБАЧИТИ ЗАНЕДБАНІ, ЗАХАРАЩЕНІ ЗАДВІРКИ — ЯК, СКАЖІМО, У №9 ПО ВУЛИЦІ БАСЕЙНІЙ. СИМПАТИЧНИЙ ХЛОПЧИНА ЛЕВОН ПОРАДИВ НЕ ДУЖЕ НАБЛИЖАТИСЯ ДО БУДИНКУ, ДЕ РОЗТАШОВАНА ПЕРУКАРНЯ, В ЯКІЙ ВІН ПРАЦЮЄ: ПІД СТІНОЮ ПОМІТНО ПРОСІВ ҐРУНТ І ПРОДОВЖУЄ ЗСУВАТИСЯ...

Цей ринок — шедевр і окраса міста, створений за проектом Генріха Гая, — був не лише укомплектований усіма технічними новинками того часу, але й будувався з особливою ретельністю. За однією з київських легенд, інженер, який відповідав за якість, міг дізнатися, що робітники, скажімо, умовно, за день уклали чотири ряди цегли, відразу ж розпорядитись два ряди негайно зняти, пояснивши, що за такий відрізок часу якісно такий об’єм не осилити. Ось так, мабуть, і створюються шедеври. Особливою вишуканістю, звичайно, приваблює будинок-квартал на розі Басейної та Васильківської. Упродовж довгих років він стояв за парканом, а народившись 1901 року, проект створив архітектор Крауз, за все життя був і готелем «Оріон», за радянських часів в одному крилі функціонувала лікарня, на перших поверхах будівлі завжди світилися вивісками різні лавки-магазинчики, комісійні, майстерні. Біг підстрибом час, але не зникла одна бессарабська мудрість, яка запам’яталася мені і фразою одного зі старих продавців, почута вже у наш час. Він сказав буквально таке: «Одягнений народ добре, а аналізи у народу — погані». Що правда, то правда.

Йдучи далі і зупинившись біля торгівельного спокусника Мандарина, де, звичайно, це може бути нікому не цікаво, але два роки тому, розхвилювавшись, ні, перехвилювавшись від вдалої покупки, з розгону налетіла на скляні вхідні двері і розбила до крові ніс. Щоправда, навряд чи про це повідомить табличка на фасаді багатого монстра.

ЗБУДОВАНИЙ ЗА ОСТАННІМ СЛОВОМ БУДІВЕЛЬНОЇ ІНДУСТРІЇ ТА ТЕХНІКИ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ, БЕССАРАБСЬКИЙ РИНОК І СЬОГОДНІ ВРАЖАЄ СВОЄЮ АРХІТЕКТУРОЮ, ІНЖЕНЕРНИМИ РІШЕННЯМИ, ОЗДОБЛЕННЯМ. А ЗАВДЯЧУВАТИ ТРЕБА ТАЛАНОВИТИМ АРХІТЕКТОРОВІ ГЕНРІХУ ГАЮ ТА ЦИВІЛЬНОМУ ІНЖЕНЕРУ МИХАЙЛОВІ БОБРУСОВУ. ПЕРШИЙ ВИКОРИСТАВ У ПРОЕКТІ УВЕСЬ ПРОГРЕСИВНИЙ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ТОГО ЧАСУ, А ДРУГИЙ — СКРУПУЛЬОЗНО Й БЕЗДОГАННО ВТІЛИВ ЗАДУМ АРХІТЕКТОРА В ЖИТТЯ

У 70-і роки на цьому місці рішуче знесли будинок, де мешкали відомі київські особистості, тут з’явилася школа № 78. Її фішкою був басейн, що стало небаченою розкішшю для міста. Батьки щиро прагнули влаштувати туди своїх дітей, адже такі бонуси мали лише діти номенклатурних батьків і матерів, а ще санаторії і табори на морі, корти, особливі поліклініки. «Для нашої сім’ї це стало вершиною, яку потрібно було підкорити, — розповіла мені старожил вулиці Басейної Віра Михайлівна. — Свого сина ми влаштували туди з третьої спроби». Якщо говорити про спогади мого дитинства, то відкидаючи, можливо, щось більш вагоме, згадаю аптеку на розі вулиці. Там продавалися флакончики у формі винограду з дивовижно яскравим зеленим одеколоном. Ці зелені кетяги були мною так трепетно приголублені, адже підходила до прилавка щодня після уроків і все підраховувала, коли ж назбираю грошей, заощаджених від шкільних сніданків, і зможу купити на 8 березня подарунки мамі та бабусі. Мрію де-небудь на блошиному придбати хоч порожній флакон-виноград, але де мені взяти той колір смарагду, який вабив ще з дитинства. Поруч розташовувалася пекарня, і запах свіжої випічки зупиняв усіх перехожих, а я, сидячи на балконі п’ятого поверху будинку навпроти, озброївшись величезним польовим біноклем, який тато привіз з війни, видивлялася уявних шпигунів — нас так ретельно вчили пильності, що логічно і діти в це грали. Бессарабській квартал начебто й не назвеш туристичною золотою милею, але чому ж, гуляючи тут, ніби входиш у складні стосунки тяжіння і відторгнення, чому шукаєш певну спокусу — дізнатися про все і водночас ні про що — про аристократизм, хай минулий, та бідність, гумор, енергійність. Тут не сумують. Мабуть, це головне. Чого і нам бажають.

Ми ж зустрінемося обов’язково, вже шукаю новий поворот. Чекайте сигналу.