Без гарантій

Після року виснажливої війни ви їдете потягом додому, до родини, друзів, звичного життя, плануєте вийти на свою роботу — водієм, механіком, менеджером чи кондуктором у трамваї... Або інший варіант. Ви повертаєтеся додому і знаєте, що робочого місця більше немає. Звісно, це не та причина, через яку треба впадати у відчай, бо після побаченого декому, може, і не хочеться більше ремонтувати машини чи клацати по клавіатурі. Але так, щоб по-чесному, то захочеться з’ясувати, а чому ж звільнили з посади?

Буває так, що роботодавець совісно прочекав рік, як це передбачає закон, протягом 12 місяців справно виплачував середньомісячну заробітну плату, а якщо мобілізований боєць вчасно не повернувся з війни, то заочно отримав наказ про своє звільнення. У бійця 24-ї бригади Сергія Дяченка саме така історія. Її нюанси переповідає дружина Світлана: «Чоловіка було мобілізовано 26 травня 2014 року. Рік уже минув, згідно з законом про демобілізацію його мали звільнити в запас 16 травня. На даний момент чоловік у секторі «А» — в районі Бахмутської траси, виконує бойові задачі. Чоловік хоче служити далі, але в іншому підрозділі — за контрактом. Та зараз наша проблема, що йому не дали грошове забезпечення за червень, у них мала бути премія, бо ходили в бій. Але нічого за червень не заплатили взагалі, чоловіка виключили зі списків, бо скоро ж мають демобілізувати».

Сергій Дяченко працював зварником на СТО. Оскільки вчасно на роботу чоловік не вийшов, почекавши ще трохи, з фірми його звільнили. Світлана розповідає, що чекає на свою зарплату з неабияким нетерпінням, бо майже не лишилося грошей, а  з двома дітьми треба за щось жити. І жодних претензій до фірми не висунеш, бо вона вчинила по закону. А з’ясувати у Міністерства оборони чи військової прокуратури, чому затримують чоловіка з дембелем, не виходить, звернення ідуть, а відповіді на них ще в дорозі.

«Є КОЛІЗІЯ ЗАКОНІВ, А СТРАЖДАЄ ВІД ЦЬОГО ЛЮДИНА»

В Андрія Мамалиги, голови Київської міської спілки ветеранів АТО, таких історій теж маса, є і з іншими фіналами: «У мене рідний брат із Черкас, коли ішов в АТО, був заступником директора комунального підприємства, а як повернувся, його звільнили за скороченням штату, хоча він теж має там певні привілеї. Проблема в тому, що роботодавець ніби закон не порушує, і Міноборони також, тобто є колізія законів, а страждає від цього людина. Не всі роботодавці хочуть зв’язуватися з атошниками, адже люди після війни стають специфічними. І це справді проблема соціального характеру. Держава повинна за це дбати, працевлаштування  має входити у програму соціальної реабілітації атошників».

Та наразі у законодавстві лише прописано збереження робочого місця протягом одного року, нещодавно цей термін продовжили до 18 місяців, але стосується це тільки нових хвиль мобілізованих. Тобто ті, хто призивався на службу минулої весни, приміром, під цю категорію не підпадають.

На початку мобілізації експерти прогнозували, які проблеми можуть виникнути на роботі: не відшкодують середню зарплату, не буде одноразової допомоги у вигляді двох зарплат тощо. Однак найменше нарікань було, що не збережуть робоче місце. Зараз же саме ця гарантія нівелюється. Як правильно вчинити у подібних ситуаціях, військові та юристи шукають вихід спільно. На думку Андрія Мамалиги, стовідсоткове збереження робочого місця за мобілізованим треба міцно затаврувати у Кодекс законів про працю: доки людина не демобілізується, звільняти з роботи її не можна. А потім хай сама вирішує, чи повертатися на старе місце, чи шукати нове.

Адвокат Аліна Самарець, котра допомагає учасникам АТО з різними юридичними колізіями, до вирішення цієї проблеми теж готується, прогнозуючи, що доведеться домагатися правди через суди: або подавати позов щодо відновлення людини на посаді, або вимагати від Міноборони відшкодування збитків, тобто не отриману, але гарантовану законом, зарплату. Бо, як показує досвід, хвилювання та протести цивільних осіб щодо несвоєчасної демобілізації результатів не дає. Навіть адвокатські запити туману не розвіюють, на один із них у Міністерстві оборони пояснили, що демобілізація буде лише тоді, коли вже закінчаться повністю бойові дії.

ШУКАТИ ПРАВДУ — В СУДІ

Зараз юристи фіксують такі звернення дружин та матерів усе частіше, але кажуть, що немає ще судової практики з вирішення таких справ. А рішення суду можуть бути в аналогічних позовах різними. «Я пам’ятаю, як були справи з ідентифікаційними кодами, коли люди просили в суду дозволу на виконання якихось банківських операцій без коду, то теж одні суди задовольняли такі позови, інші відмовляли, поки не дійшло до Вищого спеціалізованого суду і там не дали роз’яснення. Скоро буде наш колега вирішувати це питання. Його призивали на певний термін, уже скоро має бути демобілізація, якщо затримають, поставить питання ще більш конкретніше», — додає Самарець.

Правник Олександр Куликов теж бачить у звільненні військових з роботи підставу для подання позову на Міністерство оборони. До роботодавця справді претензій немає, це швидше його моральна відповідальність, не більше. Військовослужбовець може попередити, що його затримують на передовій, але це не матиме жодних наслідків. «Я бачив навіть лист від військової частини, де просили почекати, бо військових не можуть зараз демобілізувати, але чому — не пояснювали. І таке звернення не має юридичної сили. Усі розуміють, що, може, і є сенс, що їх демобілізувати не можуть, бійці мають бути на своїх позиціях, але ніхто не гарантує збитки, які вони понесуть від втрати роботи», — вважає Куликов.

Хоча сам закон про збереження робочого місця за мобілізованими юристи майже не оскаржують. Вважають його хорошим, правда, за умови, що будуть виконувати інші закони,  до нього дотичні. Поки ж ситуація у замкненому правовому колі. А для тих, хто вже на вокзалі в обіймах рідних, із квітами чи жовто-блакитними кульками в руках, певно, є потреба придбати у кіосках з пресою журнали із пропозицією роботи, про всякий випадок.