Без мови — нема народу

У «Філософській лавці» «Дня» (№ 93) надруковано статтю Володимира Шкоди «З якої спільності треба виходити?» Автор нагадує, що виходить «із принципу: про нації та мови, як про небіжчиків». Потім стверджує: «Мова — це культура» і продовжує: «до чого тут держава?». Дозволю собі зауважити, що мова, хоч і важлива, але тільки складова частина культури, і її треба захищати. Колишнє плем’я булгар прийшло з берегів Волги зі своєю мовою. Прийшло на Балканський півострів, поселилося поміж слов’янськими народами і стало слов’янським. А французький уряд своїми законами захищає французьку мову від англійського сленгу.

Не можна не погодитись із В. Шкодою, що в совковості ми єдині, однак не треба зводити все до «раба» та «непримиренного борця». Звичайно, є крайнощі. Хоча за 10 років незалежності в Україні спостерігається розширення сфери вживання української мови, але маємо одіозні випадки в Донецькій та Луганській областях, маємо міністра, який офіційно спілкується мовою сусідньої держави!

Даремно п. Шкода користується популярною фразою Гегеля: «Безсмертні» також помиляються». Якщо історія нічому не вчила б, то її зробили б факультативом у загальноосвітніх школах.

Нема мови — нема народу, нації. Це дуже добре розуміли ті, хто повернув іврит до життя. Хочемо зберегти себе як народ — мусимо зберегти свою мову. Інакше станемо суржикомовним населенням приєднаної території.