БЕЗ ПРОВИНИ ВИННІ, ВИ ЗА КОГО?

Разом з усіма ветеранами прочитав Указ Президента про введення Відзнаки Президента — медалі «Захиснику Вітчизни» та інших ювілейних нагород. Якось ніяково за Президента, коли він у боротьбу за своє тепле крісло кидає святе — ветеранську честь і совість як козирну карту. Їх відзначила Батьківщина. Навіщо їм ще Відзнака Президента країни, яка їм укорочує життя. Їм це потрібно, як торішній сніг. Адже для тих, хто форсував Дніпро і звільнював Україну, сьогодні кожний день життя — подвиг. Справа не тільки в тому, що декому і їсти нічого. Добиває моральний фактор. Тут медалі не допоможуть. Психологічно наші пенсіонери відчувають себе, як загнані в куток пацюки, як полонені німці під Сталінградом. Ті теж билися, билися на смерть. А потім — полон, команда розосередити, себто знищити. Розосередили їх так, що з радянських таборів у Німеччину після війни повернулося всього декілька тисяч чоловік. Так що виплата їм допомоги нам не загрожує. Краще за всіх подібний психологічний стан приреченості у великої маси людей описав у своєму щоденнику, як не дивно, Геббельс. Книга «Останні записи» нині поступила у продаж. Ми вважаємо, що вони, як кажуть, заслужили. Проте я б рекомендував усе-таки цю книгу прочитати, як це не по-блюзнірському звучить, кожному українському пенсіонеру, щоб боротися до останнього подиху. Чому? Та тому, що у більшості вони так заплуталася в цьому житті, що й досі не розуміють простих істин. Не розуміють того, що ми — солдати, яких зрадили наші командири...

Сьогоднішні пенсіонери не зі своєї вини не відраховували грошей до Пенсійного фонду вашої держави, Л.Кучмо. Але ми — всі, хто пропрацював 30-50 років при радянській владі, пережив війну і побудову комунізму, отримував усе життя невелику зарплату, — знаємо і те, що за наші гроші будували ГЕС, заводи, створювали сьогоднішню матеріальну базу. Тільки в Харкові були побудовані Салтовка та Алексєєвка, а це — цілі міста. Метро і багато іншого — наш спадок новим поколінням. В результаті у нас не тільки ліквідували заощадження — все це добро на мільярди доларів виявилося в руках небагатьох випадкових і спритних людей, які, нічого не вкладаючи, по суті, за безцінь приватизували колосальні основні кошти і нерухомість, створену старшим поколінням. Уже через це треба було, щоб автор «реформ» пішов у відставку...

Візьмемо, до прикладу, Францію, про яку нам так багато хорошого говорив перший президент Л.Кравчук. У Франції є близько ста видів пенсій. Моя знайома, учителька молодших класів у Франції, отримує пенсію $2 тис. за місяць. Зазвичай пенсія француза становить 50% від зарплати за найкращі десять років роботи, це в середньому — $1 тис. Лікарняні, страйки включають у загальний стаж роботи. У пенсійний фонд працівник регулярно вносить 7% своєї зарплати, стільки само його господар — власник фірми. І, уявіть, цього вистачає на такі величезні пенсії.

В Україні, яка на словах нібито прагне не відстати своїми реформами від західних країн, сьогодні на утримання солідарної пенсійної системи 32% своїх коштів відраховують підприємства і 2% — громадяни. Протягом двох років передбачено збільшити відрахування з громадян до 5-7% і на стільки ж зменшити з підприємств. Пенсію потрібно заробити. Це зрозуміло і їжакові. А якщо підприємства не працюють або зарплату видають цеглою? Як же тоді?

У Франції середня тривалість життя чоловіків — 72 роки, жінок — 78, а в Україні — 58 і 64 відповідно (до виборів ці цифри поліпшили). У Франції 12 млн. пенсіонерів, в Україні — 14 мільйонів. Тому кількість пенсійних років в країні через різницю в тривалості життя у Франції все одно більша, ніж в Україні. Якщо жінка або чоловік помирає, то половину її (його) пенсії продовжує отримувати інший з подружжя. Звідки гроші? Для повної пенсії необхідний стаж 37,5 років. При всіх видах пенсії у Франції можна працювати і отримувати пенсію. Дуже багато працюючих ідуть на пенсію в 45, 50, 55 років. Це — водії, листоноші, машиністи і т. ін. Їм платять пенсію обсягом 60% зарплати тільки за те, що вони раніше звільнили робоче місце. Існує верхня межа пенсії — десь біля 10 тис. франків або біля $2 тис.

Сьогодні накопичувальна пенсійна система в Україні просто нереальна. Коли половина економіки країни в тіні, то надії на отримання пенсії, що забезпечує нормальне існування, — ніякої. І, схоже, наше життя коротке для того, щоб побачити закінчення цієї «чорної смуги». Звичайно, ми — покоління, яке взагалі-то програло. Що з того, що злочинної байдужості нашої влади до літніх не пробачать майбутні покоління? Тільки за десять місяців нинішнього року населення України зменшилось на один мільйон чоловік!.. Ну і що? Ніяких реальних гарантій життя нашим пенсіонерам у програмі нашого «головного» кандидата в президенти я не виявив.

Що ж нас чекає, якщо вельмишановний Президент переможе, і, звичайно, забезпечить спадкоємність курсу, який i ранiше проводився, в чому він нас запевняє? «Завдання, які вирішуватимуться, будуть істотно відрізнятися від того, чим ми вимушені були займатися в попередні роки». Нарештi, а як бути з бор гом, який становить $13 млрд.? Аж ось і відповідь: «Важливо не допустити невиправданого радикалізму...» Це точно. «Не можна починати все з чистого аркуша. Це було б катастрофою для народу, для держави». Натяк зрозумілий. Краще і не скажеш. Інтелектуальна паніка. Загалом, все це звучить гарно і загадково. І було б навіть смішно, якби всім нам не було так сумно. «Я не хочу віддавати країну тим, хто поведе її іншим шляхом», — говорить Л.Кучма.

На що ж сподіватися нам? Залишається лише читати щоденник Геббельса. Сказав же російський олігарх Б.Березовський, що Л.Кучма — це від Бога. Господи, прости їм. Не відають самі, що творять. Але є й інший шанс. Проголосуймо за Євгена Марчука. Адже нас 14 мільйонів.