Беззахисна археологія

Три місяці тому в Україні вдосконалили законодавство, яке охороняє нашу культурну спадщину. Так, Верховна Рада України прийняла Закон про «Внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини» — депутати прийняли зміни в низку законодавчих документів, які мають на меті посилювати відповідальність за розграбування культурного пласту. Такий крок держави потішив професійних археологів та засмутив недобросовісних копачів, яких часто ми називаємо «чорними» археологами. Хоча, якщо взяти до уваги, що в Україні напівпідпільно діють ринки збуту артефактів і що ніхто відповідальності за це не несе, то більш жорстке законодавство залишається таким тільки на папері. А кургани продовжують розпайовувати, і люди з металодетекторами й далі «працюють» на себе. Про особливості захисту національної спадщини в Україні «Дню» розповів головний редактор українського пам’ятко-охоронного інтернет-ресурсу «Відлуння віків» Іван ДИВНИЙ.

— Пане Іване, на вашу думку, чим зумовлене посуворішання законів, які стосуються охорони культурної спадщини, і чи дається це взнаки в Україні?

— Останнє оновлення цього законодавства — посуворішання покарань — зроблено 9 вересня. Там є маса виправлень, внесених у велику кількість законів. Але ситуація в Україні стабільно продовжує бути такою: ніхто законодавства не знає, всі ігнорують, правова система цим не займається. Тобто законодавство вдосконалюється і вдосконалюються, але ніхто його не дотримується. Таке є хіба в країнах третього світу. У нас ситуація — шизофренічна. Кожен може купити легально метало детектор, і нічого йому за те не буде. А я можу процитувати Карний кодекс, де записано, що «незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних та підводних робіт на об’єкті археологічної спадщини карається...» і далі наводяться санкції. Тобто, металодетектор ви можете купити, але якщо чітко по закону, то ви не маєте права шукати. Але є інша норма. Якщо ви знайшли щось цінне, то людина повинна про це повідомити в пам’яткоохоронні структури. Є Інститут археології, є державна служба з питань національної культурної спадщини. Біда в тому, що кожен копає де хоче, а закон живе паралельно. Доходить до того, що археологи не встигають приїхати на місце, а там уже все викопано — і не знаєш, кого ловити.

— Які норми у вдосконаленому законі стали строгішими?

— Наприклад, за проведення незаконних розкопок раніше були такі санкції, як позбавлення волі та великі штрафи, а тепер додалося те, що порушнику не можна займати певні посади на строк до трьох років. Проведення незаконних розкопок — це стаття 98 Карного кодексу, там штраф за порушення 100 неоподаткованих мінімумів із доходів громадян або обмеження волі на строк до 2-х років (додалося — позбавлення можливості обіймати певні посади на строк до трьох років). Якщо це об’єкт культурної спадщини, то там санкції ще строгіші — позбавлення волі на строк до трьох років. Але проблема не тільки в цьому. Справа в тому, що термін «пам’ятка» в нашій термінології — це те, що внесено до державного реєстру, офіційного документу. Наприклад, Софія Київська — це пам’ятка, в неї є охоронний номер і так далі. А є «об’єкт культурної чи археологічної спадщини». І останніми поправками до законодавства у текст про відповідальність за незаконні археологічні розробки введено словосполучення «за втручання в об’єкти культурної спадщини». Тобто вже не важливо — оформлена вона як пам’ятка чи ні.

Наші «чорні» археологи, — а це не археологи, а грабіжники, — де-факто орієнтуються на норми третього світу. В екваторіальній Африці — рий що хочеш, але всюди в Європі це питання чітко регулюється. Є прийнятий в Англії спосіб регулювання, який нашим археологам дуже не подобається. Там металодетектори дозволені й дозволений пошук. Люди, які займаються пошуком там, дуже багато знаходять. Наприклад, недавно знайшли римський унікальний шолом, також — скарби, дорогоцінності, золото... Але потім все відбувається не так, як хотіли би наші грабіжники. Бо щойно ви щось знайшли, ви повинні негайно у визначений термін викликати представника влади. Якщо ви цього не робите — тюрма або такий штраф, що мало не буде.

— В Україні не було випадків, коли людину позбавили волі чи вона сплатила великий штраф та грабіжництво?

— У нас доволі часто трапляється незаконне розпаювання. Тому що, на відміну від архітектурних пам’яток, які, в принципі, можуть бути в приватній власності, археологічні пам’ятки, виключно всі, — у державній власності. Їх не можна приватизовувати, передавати за паї, розорювати. Це заборонене. Кримінальні справи у нас відкриваються за фактом розпаювання. Щось, може, доходить до суду, але, здається, ніхто не «сидів», — обмежуються в таких випадках штрафами. У нас в основному — такі справи. Трагедія в тому, повторю, що законодавство у нас є, вдосконалюється, але не працює. Люди хочуть взяти собі, і це « взяти собі « перемагає. Усе це приводить до того, що наша спадщина «вивітрюється». А культурний шар — не безкінечний.

На відміну від справжніх археологів, грабіжники не користуються науковою інформацією.В они не бачать, звідки це вилучено — для них це тільки спорт і товар. Останній приклад: не так давно в Національному заповіднику «Херсонес Таврійський» працювала міжнародна експедиція. Там проводили розкопки й виявили в непотривоженому культурному шарі монети. Вони дозволили уточнити датування, коли на цій території були поселення. Це — серйозна наукове відкриття. А якщо хтось пройшовся б із металодетектором та вилучив ці монети, він нікому нічого не сказав б. І якщо ця монета потім потрапляє в музей, то толку з неї мало — адже маса історичної інформації просто пропала. Тому легалізація діяльності, хоча археологи проти, можлива тільки за британським сценарієм — враховуючи інтереси науки й народу України, бо це все — наше спільне.