Бідні люди

— Михайле Миколайовичу, за рівнем оплати праці Україну відносять до країн третього світу. Життя в нашій державі дорожчає, ціни у великих українських містах непомітно наближаються до західноєвропейських, а рівень заробітної плати у бюджетній сфері дозволяє людям ледве зводити кінці з кінцями. Чи передбачяає український уряд приведення до європейських стандартів рівня заробітної плати, проголошуючи курс на євроінтеграцію?

— Інтеграція України до Європейського Союзу є одним із головних завдань уряду, тому приведення українського життя до європейських стандартів — віддалена, але реальна перспектива. Зважаючи на це, Кабінет Міністрів до першочергових завдань відносить термінове законодавче запровадження погодинної мінімальної заробітної плати в країні та встановлених норм тривалості робочого часу на підприємствах усіх форм власності. З 1 липня 2002 року Верховна Рада України затвердила мінімальну заробітну плату в бюджетній сфері у розмірі 165 гривень на місяць. Однак фінансовими ресурсами вона не була підкріплена. Так само склалось із затвердженням із 1 січня мінімальної заробітної плати у розмірі 185 грн. та з 1 липня — 237 грн. на місяць. Через це відбулася диспропорція в оплаті праці: вчителі, лікарі, працівники культури та соціальної сфери одержують зарплату на рівні обслуговуючого персоналу. Міністерство праці та соціальної політики регулярно проводить перевірки на підприємствах та в галузях, виявляючи численні порушення законодавства про мінімальну заробітну плату. Так, минулого року в ході перевірки державні інспектори виявили, що більше нiж 40% працівників, що працюють на підприємствах різних форм власності, одержували заробітну плату, нижчу від встановленого законодавством мінімального рівня. Це було виявлено, зокрема, на ВАТ «Текстемп» (м. Київ), ВАТ «АТП-13058» (м. Київ), ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод», ВАТ «Калуська сільгосптехніка» та ін.

— Проблема бідності існує в усіх країнах світу. Хоча рівень розвитку країни визначає не наявність бідних, а пропорції між достатком найбагатших і найбідніших верств населення та вага в суспільстві середнього класу. Чи є якісь, хоча б мінімальні, успіхи в напрямi подолання бідності?

— Так, нам вдалося дещо загальмувати поширення бідності. За 9 місяців минулого року порівняно з відповідним періодом 2001 року її рівень знизився до 25,8, а показник глибини бідності з 25,3 до 24,6 відсотка. Ці показники вищі від передбачених першим етапом реалізації Стратегії подолання бідності. Звичайно, поки що це скромні результати, адже понад 13 млн. осіб входять до категорії бідних. Нещодавно урядом було затверджено заходи щодо реалізації другого етапу Стратегії подолання бідності, за яким маємо забезпечити збільшення доходів населення не менше, ніж на 7,1%, таким чином досягнувши зниження бідності, адже першочерговим соціальним завданням України є боротьба з бідністю та підтримка незахищених громадян.

— Особливо скрутно зараз пенсіонерам. Фактично їхніх пенсій вистачає на хліб, крупи і на сплату комунальних послуг. Звичайно, говорити про швидкі зміни в сфері пенсійного забезпечення в країні з перехідною економікою не випадає. Але чи є якісь позитивні тенденції у цій сфері?

— Позитивна динаміка в економіці країни обумовила зростання доходів Пенсійного фонду, що дозволило за останні два роки провести п’ять підвищень рівня пенсійного забезпечення в середньому на 61%. Реальна пенсія за цей час зросла на 55%. Підвищено розміри пенсій шахтарям та працівникам, які звільнилися через закриття Чорнобильської АЕС. Майже 17 тисячам осіб встановлено надбавки до пенсії за заслуги перед Україною. Нинi формується єдина інформаційна система соціального страхування. Персоніфікованим обліком внесків на пенсійне страхування охоплено 22,2 млн. осіб. Iз липня 2002 року пенсії призначаються за даними персоніфікованого обліку внесків на пенсійне страхування, що стане основою пенсійної диференціації. Однак без реформування пенсійної системи, пов’язаної з удосконаленням її солідарної складової, та запровадження накопичувальних пенсійних рахунків серйозних зрушень у поліпшенні пенсійного забезпечення чекати не варто.

— У кожній країні є найменш соціально захищені верстви населення, які без державної підтримки не виживуть. Яка допомога надається такій категорії людей?

— Такій категорії населення надається адресна допомога, якою охоплено в Україні 6 млн. родин. Iз січня цього року запроваджена разова субсидія для придбання палива та газових балонів. Такою субсидією в нашій країні вже скористалося 237 родин, кожній із яких виділено в середньому 245 гривень. Крім того, згідно iз Законом «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» щомісяця держава надає допомогу майже 290 тисячам малозабезпечених родин. При цьому завдяки підвищенню її розмiру середньомісячні виплати у порівнянні з 2001 роком зросли на 20,5% і складають майже 103 гривні.

— Україна часто «списує» в Росії шаблони політичного та державного устрою. Одним із таких шаблонів є зміцнення економічного та культурного розвитку столиці за рахунок послаблення регіональних центрів. У результаті такої політики Київ став нагадувати Москву: сюди перетікає капітал з усієї України, кращі людські ресурси, тут інтенсивно будуються дороги, будинки, торгові центри, рекреаційні зони, тут вищий рівень сервісу. А рівень життя в Києві вищий, ніж у регіонах. Що ви можете сказати про регіональні відмінності соціальної політики в Україні?

— Динаміка розвитку столиці пов’язана із зростанням політичної ваги Києва. Це явище закономірне і характерне для всіх столиць світу. А розвиток регіонів — це проблема, яка потребує окремої розмови. Останнім часом у соціальній політиці регіонів спостерігаються як позитивні, так і негативні тенденції. Якщо взяти проблему безробіття, то на Кіровоградщині та Черкащині рівень безробіття знизився більш як на третину. А якщо брати доходи населення, то у 17 регіонах заробітна плата громадян не досягла прожиткового мінімуму для працездатної особи. У Тернопільській, Волинській, Хмельницькій, Вінницькій областях середній рівень заробітної плати нижчий від прожиткового мінімуму більш ніж на 100 грн. У цілому в Україні 13 мільйонів осіб належать до категорії бідних. Особливо багато їх у Криму, на Закарпатті, Хмельниччині, Сумщині.

— У всьому світі набули поширення різні форми соціального страхування. Чи відбулися в нашій країні якісь позитивні зміни в цьому напрямi?

— Так, відбулися. Дворічний досвід загальнообов’язкового державного соціального страхування (у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття, нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання, у зв’язку з народженням дитини чи похороном) дозволив зняти соціальну напругу в багатьох питаннях. Оплачуються лікарняні листи, декретні відпустки. Підвищуються розміри страхових виплат. Розмір допомоги при народженні дитини збільшився з 177 до 300 грн., допомоги на догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку — з 40 до 45 грн., допомога на виховання — з 166 до 300 грн.

— Здивуванню іноземних громадян немає меж, коли вони дізнаються, що в Україні можна ходити на роботу і не одержувати за це гроші. Що робиться в державі для ліквідації заборгованості з зарплати?

— Проблема заборгованості з виплати заробітної плати — одна з причин локальних конфліктів, страйків та невдоволення людей владою. Після прийняття відповідного указу Президента України простежується позитивна тенденція скорочення заборгованості з виплати зарплати. У 2002 році заборгованість скорочено на 452 млн. грн., або на 16%. На початок 2003 року заборгованість в державі становила 3,5 млрд. грн. Зокрема, на Закарпатті, Харківщині, Тернопільщині борг скорочено більше як на 40 відсотків. Тоді як у Криму приріст заборгованості становить 3,5 млн. Більш як на 40% зріс борг в аграрному секторі Хмельницької області. Але з жодним керівником не розірвано контракту і лише проти одного порушено кримінальну справу. В деяких регіонах під час перевірки органами Держкомстату виявлено часті випадки фальсифікації статистичної звітності, яка стосується заборгованості заробітної плати. В результаті таких перевірок було встановлено, що в 11 областях борги зросли, з них у Сумській області — на 26%, Чернігівській — на 19%, Вінницькій — на 8%.

— Яку роботу проводить Міністерство щодо соціального захисту інвалідів?

— В Україні зараз 2,66 млн. інвалідів, і їхня кількість, на жаль, зростає. В рамках реалізації Національної програми професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001 — 2005 роки створюється система ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, завдяки якій понад 5 тисяч дітей із вадами розвитку за допомогою психологів та педагогів успішно входять у суспільне життя. Така система поєднує медичну, соціальну та професійну реабілітації, що дозволяє формувати цілісну реабілітаційну систему інвалідів. У 2002 році завершено реконструкцію Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів, у якому можуть одночасно проходити реабілітацію та навчання 135 осіб із обмеженими фізичними можливостями. За рахунок місцевих бюджетів функціонують центри професійної реабілітації в Донецькій, Запорізькій, Миколаївській, Сумській областях. У цьому році в Україні розпочнеться виготовлення інвалідних візків із електроприводом. Слід зазначити, якщо у 2000 році забезпечення інвалідними візками становило 42%, у 2001 році — 60%, то в 2002 — 96%. У вирішенні питань соціального захисту інвалідів активну участь беруть громадські організації інвалідів, члени яких входять до урядових органів, комісій, колегій Міністерства праці та соціальної політики і його регіональних управлінь, залучаються до розробки важливих державних нормативно-правових актів.

— Із публікацій у пресі простежується доволі неприваблива картина приниження наших людей, які перебувають на заробітках за кордоном. Зважаючи на те, що кількість українських громадян, які часто стають беззахисними перед іноземним законодавством та роботодавцем, зростає, а міграційний потік збільшується, що робить уряд для захисту прав своїх громадян за межами України?

— Міністерство праці та соціальної політики здійснює широку програму міжнародної співпраці. Відповідно до проголошеного урядом курсу на інтеграцію в ЄС та НАТО, зараз закінчується підготовка до ратифікації Європейської соціальної хартії. Вивчається Європейський кодекс соціального забезпечення. Верховною Радою України вже ратифіковано три міждержавні угоди про соціальне забезпечення з Литовською, Болгарською та Чеською Республіками. 13 лютого цього року відбулося підписання Угоди між Україною та Португальською Республікою про тимчасову міграцію громадян. Аналогічні проекти підготовлено з Грецією, Італією, Іспанією. Серйозною проблемою все ще залишається підготовка Угоди між Україною та Російською Федерацією про гарантії прав українських громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення. І ця робота триватиме, адже від прийняття цих угод залежать життя і соціальний захист українських громадян за кордоном.