Богатирському роду нема переводу
Спортивне дійство розпочалося з легкоатлетичної естафети. Серед тих, хто фінішував першим, були депутати Чорнобаївської районної ради, майстри спорту Григорій Мазур та Микола Чекаль, кандидат у майстри спорту з велосипедного та лижного спорту, начальник відділу містобудування, архітектури та ЖКГ райдержадміністрації Іван Трохименко, сільський голова з Новоукраїнки Володимир Волосян, директор сільгосптовариства «Малобурімське» Іван Гришко, головний енергетик ТОВ «Колос» Володимир Тарасенко та багато інших.
— Проводити змагання борців — традиція нашого краю, — говорить голова Чорнобаївської райдержадміністрації Петро Душейко. — Ніхто нікого не заставляє. Люди самі розуміють, що в здоровому тілі — здоровий дух. Я сам щодня роблю фізичні вправи, бо впевнений, що коли районний керівник підтягнутий, бадьорий, то й підлеглі краще працюють.
БОРІМОСЯ І ПОБОРЕМО
Я їхав у відрядження до Чорнобаївського району як за кордон: ніби наша країна, ніби й не наша. Тут збирають найбільші врожаї хліба в області, не розорили, не вирізали, не знищили, а навпаки — зберегли тваринництво: доять корів, вирощують свиней. Не закрили медпунктів, лікарень, клубів, шкіл. Селяни працюють і отримують за свій труд вчасно зарплатню. Місцевий голова райдержадміністрації мешкає не в хоромах у райцентрі, а в селі, тримає господарство. Значна частина керівної еліти району не на папері, а в реальному житті активно займається спортом. Зрештою, тут уже кілька років поспіль наприкінці літа проводиться Всеукраїнське свято богатирської сили на призи Івана Піддубного.
Нині до Красенівки приїхало понад 60 спортсменів з обласних та районних центрів України і навіть дві російські команди — з Бєлгорода та Москви. В інтерв’ю «Дневі» тренер москвичів В. Копаєв зазначив, що зібрати їхню команду дав вказівку особисто мер Юрій Лужков. Виявляється, керівництво села та району надіслало через Інтернет лист-запрошення до російської столиці. Красенівський турнір має високий рейтинг, і тому на змагання відправили одну з найсильніших борцівських команд СНД. Не менший фурор зчинила команда з Миколаєва, яка чудово виступила на Черкащині.
ПОЛОВИНА СЕЛА — ПІДДУБНІ
Почесними гостями свята стали прямі нащадки Івана Піддубного — Василь Йосипович та Геннадій Прокопович Бардики (онук та правнук по лінії його рідного брата Митрофана Максимовича). Добиратися їм довелося три доби аж із Кустанайського краю (Казахстан).
— Виявилося, у мене в Красенівці половина села родичі, — сказав Геннадій Бардик. — Ми з дядьком і за місяць усiх не обійдемо. Та не це головне. Головне, що тут люди мають пам’ять, шанують свого богатиря. Хоча за радянських часів влада не дозволяла ставити в Красенівці пам’ятник Івану Піддубному, мовляв, він та його родина були куркулями і навіть «ворогами народу». Зараз з хвилюванням дивлюся на пам’ятник, який односельці поставили прадіду, на експонати музею, і в горлі клубок стає, коли думаю над тим, що я теж якоюсь мірою причетний до цієї величної людини.
В цьому році окрасою свята стали змагання з класичної, або, як її ще називають, греко-римської боротьби. Красенівська акція — ще й чудова нагода зібрати майстрів інших видів спорту, уродженців Черкаського краю, які досягли високих результатів, а також ветеранів фізкультурно-спортивного руху. Пронести прапор свята було доручено Олімпійському чемпіону, тренеру-веслувальнику Андрію Хімічу, чемпіону світу, Європи, України серед ветеранів з пауерліфтингу Всеволоду Бабенку та іншим відомим спортсменам. Право запалити вогонь змагань випало абсолютному чемпіону торішнього турніру ім. Івана Піддубного, борцеві з Києва Сергію Чижову.
Організатори змагань вважають, що країна повинна знати своїх героїв. Щоб не було так, як з Іваном Піддубним, котрий майже століття був відомий за кордоном як російський борець, і мало хто згадував, що шестикратний чемпіон світу, який клав на килим багатьох майстрів, родом із невеликого села Красенівки, що на Чорнобаївщині. Треба, щоб спортсмени-ветерани мали шану i увагу не тільки в дні свят, а й у будні. Не чекати того часу, щоб говорити про заслуги людини в минулому часі…
У вітальному слові до учасників свята архієпископ Черкаський і Канівський владика Софроній наголосив: «Борімося і пам’ятаймо, як це робили наші батьки й діди. Боріться впевнено, і перемога завжди буде за нами».
Змагання з класичної боротьби проходили в два етапи. У юнаків, все стало зрозуміло практично вже після першого туру: Вісім із дев’яти призових місць взяли українці, до того ж п’ять з них — черкащани. Тільки один бєлгородець-підліток зумів протиснутися поміж наших, зайнявши у категорії 32 кг почесне третє місце. А ось серед дорослих росіяни вирішили поквитатися. У категорії 66 кг перше місце посів Володимир Большаков. Здавалося, початок зроблено добрий і далі москвичі будуть «лускати» наших атлетів, як насіння. Але дива не сталося: у категорії 74 кг москвичеві Миколі Дугіну дісталася тільки «бронза», у категорії 96 кг — Бердiа Гергiдава повіз додому теж «бронзу». Щоправда, серед «супертяжів» (понад 96 кг) у тірнірі не було рівних московському борцеві В’ячеславу Бельмасу. А ось до 96 кг усіх «на лопатки» поклав наш черкасець Андрій Шевченко, до 76 кг «золото» виборов Роман Рагушенко, а до 84 кг підтвердив своє реноме закарпатець Давид Манукян, котрий торік був у Європі другим, а на Олімпійських іграх у Сіднеї зайняв четверте місце.
Звання абсолютного чемпіона всі пророкували росіянину Бельмасу. Аякже — Вячеслав щойно вклав на килим могутнього севастопольця, також «супертяжа» Костянтина Єрмакова. Але чи то росіянин сил не розрахував, чи вирішив пригальмувати у фінальному турнірі, але найефектніше розквитався із суперниками Сергій Побережник з Миколаєва, котрий досі був у тіні.
ПРИЗ — СМАЖЕНЕ ПОРОСЯ
Звісно, борцівським турніром свято в Красенівці не обмежилося. Не менш, а може навіть більш цікавими (для не спокушеної публіки) були змагання з так званих народних видів спорту: перетягування канату, армреслінгу, міні-футболу, бій на колодах, хода на руках, перетягування автомобіля, перенесення мішків, підіймання гирь… Як ви гадаєте, чи може нормальна людина, тримаючись за мотузку, зрушити з місця 5-тонний «ЗІЛ»? Виявляється, не тільки може та навіть здатне протягнути його 28 метрів. Віктор Юрченко із Золотоноші зробив це на очах численної публіки й зірвав заслужені оплески.
Школяр Олексій Нікітченко з Красенівки теж вважає себе нащадком відомого борця. Щоправда, поки що має успіхи в дещо екзотичному виді спорту — ходінні на руках. Однак це вдається йому робити просто феноменально. 65 метрів — довшої дистанції, яку він показав, не здолав ніхто.
Сергій Побережник не довго ходив в ореолі абсолютного чемпіона. Раптом надумав взяти участь у змаганнi на колодах, але не зміг перемогти В’ячеслава Черненка (село Васютинці Чорнобаївського району). Судді вчинили мудро і перше місце розділили на двох. Разом хлопці отримали й приз — ящик пива з копченими лящами.
Найбільше вболівальників зібрав турнір з міні-футболу. Переможцем стала команда ветеранів із райцентру Чорнобай, яка отримала головний приз — смажене порося!
Головним «заводієм» свята богатирської сили в Красенівці є голова Чорнобаївської райдержадміністрації Петро Душейко. Як депутат Верховної Ради України попередніх скликань домігся відновлення турніру на батьківщині Івана Піддубного. До спонсорства залучено чимало солідних фірм, організацій, банків. Так, першим меценатом вважається Київський агрокомбінат «Пуща-Водиця». Постійно допомагають красенівським ентузіастам Ощадбанк України та Феодосійський морський торговельний порт (у тих краях колись виступав І.Піддубний)…
— Святу потрібен державний статус, — вважає П. Душейко. — На голому ентузіазмі далеко не заїдеш. Необхідне фінансування в повному обсязі, призовий фонд, кошти на розбудову соціальної сфери. Тоді до нас не тільки російські спортсмени приїдуть, а майстри з Німеччини, Англії, Франції, де неодноразово виступав наш український богатир.
У нас, як правило, часто- густо якісь крайнощі. Або люди трудяться від зорі до зорі — і ні просвітку, ні спочинку, ані якоїсь віддушини. Або ж тільки те й роблять, що відпочивають — концертують, гастролюють, влаштовують спортивні дійства. Побувавши на Чорнобаївщині я, чи не вперше за останні десять років, побачив людей, які вміють не тільки гарно працювати, а й добре відпочивати. Район — традиційний лідер сільськогосподарського виробництва краю. В цьому році тут зібрано найвищий в області урожай ранніх зернових.
— Так було з діда-прадіда, — поділився спогадами житель села Лихоліти, майстер спорту, перший чемпіон краю з класичної боротьби серед сільських спортсменів Михайло Лесечко. — Я працював їздовим і водночас їздив з командою по району — боровся. Чую силу — навіщо себе притлумлювати? Попрацював, позаймався спортом — кров грає, жити хочеться. А що ще людині треба? Тут зустрічаюся зі своїми ровесниками, тими, кому, як і мені, за 70. Дивлюся на молодих спортсменів, уболіваю, потім можу і чарку випити за свято. Бо тут наше корiння, звідси сила і радість життя.
