Бути чи не бути всеправославному Собору?
Це буде зібрання (Собор), у якому візьмуть участь всі православні церкви і рішення якого будуть обов'язковими для всіх церков. Необхідність у панправославному зібранні з такими повноваженнями давно назріла, адже з часу останнього Вселенського Собору радикально змінився світ, у православ'ї з'явилися нові церкви, накопичилися численні невирішені проблеми. Достатньо сказати, що останній VII Вселенський Собор відбувся в старовинній Нікеї 787 року, тобто 1212 років тому, у часи, коли християнство було ще єдиним і у засіданнях VII Собору брали активну участь також архієреї Римської церкви.
Підготовка православного собору ХХI століття йде складно й тому повільно. Адже з довгого списку гострих актуальних проблем необхідно обрати для обговорення найважливіші й спільні для всіх, треба підготувати проекти таких ухвал, які задовольнили б усі церкви. Дехто вважає, що це практично неможливо, бо світова Повнота Православ'я давно вже стала поняттям дещо абстрактним — кожна помісна церква живе своїм життям, своїми проблемами, має свою церковну практику. Скажімо, форми богослужіння в храмі православного Єрусалимського патріархату значно більше відрізняються від богослужіння у Москві, ніж католицька меса. З іншого боку, для багатьох очевидно, що православна спільнота зможе в майбутньому зберегти свою ідентичність тільки в тому випадку, якщо об'єднається.
Скептики твердять, що Вселенський Собор взагалі не збереться, а якщо таки збереться, то не прийме жодного обов'язкового для всіх рішення, хіба що якісь рекомендації. А ще більші скептики впевнені, що навіть ті ухвали, які буде прийнято, не виконуватимуться. Подібні побоювання мають неабиякі підстави, хоча б тому, що сьогоденна зовнішня і внутрішня політика окремих православних церков вельми відрізняються між собою. Наприклад, у справі екуменізму, тобто руху за зближення різних християнських конфесій. Вселенський патріарх Варфоломій I цей рух підтримує, а значна частина духівництва таких церков, як Грецька, Грузинська, Сербська, Російська, виступає категорично проти. Є й інші суттєві розходження.
Одна з найбільш гострих, навіть болючих проблем, які планується обговорювати на Соборі, формулюється так: «Автокефалія та автономія у православній церквi і способи їх отримання». Як відомо, зараз у православ'ї не існує загальновизнаних, детально розроблених правових процедур і правил, що визначали б порядок отримання статусу незалежності для церкви, підпорядкованої «матері-церкві». Тим часом, протягом понад тисячолітньої історії з часу останнього Вселенського собору, кількість автокефальних церков подвоїлася — у VIII столітті їх було 7, а зараз у світі існує 14 загальновизнаних православних церков. Майже всі «новоявлені» незалежні церкви, наприклад Московська або Елладська, виборювали свою автокефалію десятиліттями й навіть століттями, довгий час залишалися невизнаними іншими церквами, тобто були незаконними, неканонічними.
І ось, зрештою, планується прийняти на новому Соборі чіткі правила й умови, за яких та чи інша церква могла б отримати незалежність від «матері-церкви». Не треба бути стародавнім мудрецем, аби розуміти, що великі церкви в подібних правових процедурах аж ніяк не зацікавлені. Зараз це особливо непотрібно Російській православній церкві, адже в її складі є чимало потенційних кандидатів на абсолютну автокефалію. Серед них Українська православна церква, Білоруський екзархат, церква Молдови. Тому далеко не всі церкви дійсно зацікавлені в тому, щоб Вселенський Собор, який не збирався 1212 років, таки відбувся.
Що це справдi так, доводить перебіг останніх церковних подій. Весною цього року в Шамбезі (Швейцарія) повинна була проходити чергова Міжправославна конференція з підготовки до Святого і Великого Собору Православної церкви. На засіданнях конференції мали обговорюватися саме проблеми автокефалії й автономії церков. До Шамбезі прибули представники всіх православних церков, однак виявилося, що делегація Московської патріархії хоча й приїхала, але відмовилася брати участь у засіданнях. Чому? Через присутність на підготовчій конференції представників «розкольницької» Естонської церкви (як відомо, частина православної церкви Естонії останнім часом відійшла від Москви під омофор Вселенського патріарха). Як не намагався Ефеський митрополит Хризостом, голова засідання, уладнати конфлікт, це йому не вдалося. Зрештою було вирішено перенести обговорення на ... невизначений час. Хоча більшість інших членів конференції висловилась за якомога швидше завершення підготовки Собору.
Цікаво, що Відділ зовнішніх церковних стосунків Московського патріархату, яким керує митрополит Кирило, не зробив жодного інформаційного коментаря з цього приводу. Події у Шамбезі стали відомими через ЗМІ інших православних церков, зокрема завдяки сербській газеті «Православ'я». Тож досі важко передбачати, чи дійсно початок третього тисячоліття буде ознаменовано Вселенським православним Собором.
