Бути Гарвардом
Що потрібно сучасному університетові, щоб потрапити до переліку кращих навчальних закладів світу
Нещодавно було оприлюднено черговий рейтинг Times Higher Education, який складає однойменна британська газета на підставі даних агентства Thomson Reuters. Рейтинг містить перелік 200 найкращих університетів світу. Його вважають одним із найвпливовіших і найкомпетентніших. Цього року список традиційно очолили американські виші. Перше місце посів Каліфорнійський технологічний інститут, друге поділили легендарний Гарвард і Стенфордський університет. Загалом, до першого десятка ввійшли сім американських вишів, а всього їх у списку — 75. Великобританія потрапила до рейтингу з 32 університетами, Нідерланди й Німеччина — з 12 кожна, Канада — з дев’ятьма, Австралія — із сімома. Також до рейтингу потрапили виші Швеції, Данії, Фінляндії, Бельгії, Ірландії, Ізраїлю, Японії, Китаю, Тайваню, Сінгапуру, ПАР, Бразилії та інших країн. Українських і російських університетів серед кращих немає.
Основною різницею між українськими, американськими та європейськими вишами експерти називають брак «академічної свободи та інституційної автономії», а також відірваність навчального процесу від потреб і вимог реального ринку праці. «Сучасний університет не може бути відрізаним від решти суспільства. Нині він має бути автономним від державного втручання і відкритим для бізнесу. Тільки тоді він зможе пропонувати політикам, бізнесу та простим людям рішення, які треба ухвалювати», — поділився думками з «Днем» віце-президент із міжнародної діяльності університету Париж-Дофін Арно РЕНУАР під час міжнародної конференції в Києво-Могилянській академії «Шляхи свободи».
Успадкувавши від СРСР патерналістський підхід до вищої освіти, держава фактично гальмує розвиток цієї галузі, обмежує виш у розбудові функціональної, дієвої інфраструктури та академічної етики. «Основними для будь-якого університету мають бути два фактори: академічна свобода та інституційна автономія», — вважає почесний професор і колишній президент Карлтонського університету (Канада) Робін ФАРКУХАР.
Автономія надала б університетам можливість самим відповідати за якість навчання та власну академічну репутацію, посилила б мотивацію всіх учасників навчального процесу, сприяла би впровадженню усвідомлених внутрішніх реформ, а не нав’язаних згори, отже, «нерідних» і таких, що не відповідають потребам і викликам кожного конкретного університету. «Студентам треба дати свободу вибору тих навчальних програм, які вони самі забажають, — пояснює декан факультету соціальних наук університету Західного Онтаріо Брайан ТІМНІ. — До того ж університет має дуже добре поєднувати дослідницький і навчальний комплекс».
Сьогодні в Україні лише кілька вузів беруть активну участь у процесі інтеграції в світову академічну спільноту й вибудовують власну репутацію. Більшість українських університетів так і лишаються непомітними і маловажливими для наукового світу. Дивно, та глобалізація вищої освіти обминула багато українських вишів, позбавивши їх шансу заявити про себе. Лише кілька з них роблять спроби стати справді інтелектуальними центрами країни, інтегруватися в світову спільноту, формувати громадську думку та сприяти демократизації не лише свого навчального процесу, а й поширювати ці цінності в суспільстві. До речі, децентралізація управління для багатьох вишів може стати тим лакмусовим папірцем, що підтвердить чи спростує задекларовані академічні цінності, принципи та етику. І ринкові умови — чи не найкращий каталізатор цього процесу.
«Ми переживаємо дуже важливий час у своїй історії: люди потребують освіти більше, ніж будь-коли. Університети відіграють у цьому ключову роль, адже вони допомагають нам розв’язувати наші проблеми, краще використовуючи технології, вони самі є центрами, де ці технології розробляють», — вважає координатор євразійських студій в Інституті закордонної служби Державного департаменту США Вільям ГЛІСОН.
У статті «Ліга Плюща, або Вища освіта у США» «День» пропонує проаналізувати рецепт популярності та конкурентоспроможності американських вишів. Деякий досвід і принципи їхнього успішного функціонування не вимагають глибоких реформ, щоб запровадити їх в українських реаліях.