Битва за Дунай триває

У розвитку судноплавних шляхів зацікавлена кожна держава. Україна — не виняток. Але маючи вихід аж до двох морів — Чорного та Азовського — поки що не має жодного власного судноплавного каналу. Як переконані експерти, йдеться не тільки про національні інтереси, а й про джерело додаткових прибутків. П’ять років тому Міністерство транспорту України все-таки розпочало будівництво першого судноплавного каналу «Дунай — Чорне море». Завершити його обіцяли ще у 2004 році, чого так і не зробили. Нині спорудження каналу просувається повільними темпами, причому з порушенням міжнародних договорів. За даними Національного еколого-культурного центру, перш ніж починати будівництво, Україна мала проконсультуватися із органами міжнародної конвенції «Еспо», оскільки воно стосується території інших держав, зокрема, Румунії.

І це не єдиний промах України у будівництві каналу. Як запевняють противники його будівництва, це загрожує довкіллю замулюванням річок, що впадають у Дунай, припиненням рибальства у гирлі Бистре. Натомість у Міністерстві охорони природи та навколишнього середовища запевняють, що жодних екологічних порушень будівництво каналу не викличе. З цим не погоджуються Міжнародний благодійний фонд «Екологія—Право—Людина», який уже півтора року судиться з Міністерством і вимагає переглянути рішення про будівництво каналу. Детальніше про це «Дню» розповіла керівник юридичного відділу МБО «Екологія—Право—Людина» Ольга МЕЛЕНЬ.

— Пані Ольго, розкажіть, будь ласка, чому виник конфлікт між Україною та органами міжнародної конвенції «Еспо»?

— У травні цього року у Бухаресті відбулася зустріч країн, що підписали міжнародну конвенцію «Еспо». Ця конвенція визначає, коли країна починає певну діяльність, що стосується території інших держав, вона повинна враховувати рекомендації та поради міжнародних спільнот. У випадку з Україною трапилося так, що наш уряд вирішив будувати канал незалежно, не проконсультувавшись із міжнародними організаціями і не надавши нікому жодних документацій на коментування. Це призвело до того, що Румунія, яка теж має права на використання ресурсів Дунаю, звернулася до органів конвенції «Еспо» з вимогою, щоб Україна все-таки дотримувалася умов цієї конвенції. Так, у травні органи конвенції винесли остаточний вердикт — Україні видадуть декларацію про невиконання умов конвенції. А це по суті підриває політичний імідж нашої держави. Щоб уникнути таких жорстких методів покарання, наш уряд пообіцяв переглянути рішення про будівництво каналу. Наразі невідомо, як розвиватиметься ситуація далі.

— Що стало причиною вашого позову на Міністерство охорони природи та навколишнього середовища?

— Півтора року тому ми подали перший позов на Мінприроди, оскільки повністю не погоджуємося із висновками їхньої екологічної експертизи про безпечність будівництва каналу. Останні висновки експертизи були прийняті у 2006 році і свідчили про те, що канал будувати можна, мовляв, ніякої екологічної загрози він не несе. Але насправді це не так, зокрема, якщо врахувати, що будівництво каналу ведеться з порушенням Оргузької конвенції та конвенції «Еспо». Незважаючи на це, Мінприроди дало позитивний висновок експертизи, саме його ми оскаржуємо у суді. Ми очікуємо, що наші суди приймуть об’єктивне рішення і зрозуміють, що Мінприроди порушує низку законодавчих документів, одобрюючи будівництво каналу. 24 червня 2008 року відбудеться черговий розгляд у суді цієї справи. Передусім, він стосується будівництва другої черги каналу. Річ у тім, що коли Міністерство транспорту вирішило будувати канал, фахівці дійшли висновку, що на це потрібно багато коштів і часу. Тому процес будівництва розділили на дві черги. Перша передбачала поглиблення каналу до глибини 5,5 метрa, а друга — до 7,5 метрa. Фактично, перша черга мала на меті зробити канал по всьому руслі Дунаю глибиною 5,5 метрa, а друга черга означає будівництво огороджувальних дамб, споруд для укріплення берегів та інших гідротехнічних об’єктів.

— У якому стані будівництво першої черги?

— Дуже складно сказати, чи доведена до кінця ця частина будівництва каналу. В цілому вона передбачала будівництво дамби довжиною один кілометр у Чорному морі. Але цю дамбу через низку фінансових проблем так і не збудували. Відповідно, якщо немає дамби, то і першу частину будівництва каналу не виконано. Оскільки дамба не добудована, то річка постійно замулюється, по ній не можуть ходити кораблі. Масштабне будівництво каналу розпочалося у 2005 році, але проводилось воно не систематично. Затримки траплялися через несприятливі погодні умови, зокрема, узимку будівельні роботи припинялися зовсім. Протягом тривалого часу з державного бюджету не виділялися кошти на його фінансування. Тож будівництво велося досить нерегулярно, ця тенденція збереглася і нині.

— Якщо канал таки збудують, який зиск від нього матиме Україна?

— У першу чергу, канал «Дунай—Чорне море» зачіпає національні інтереси нашої держави. Якщо сусідня Румунія має аж два виходи до Чорного моря, то Україна — жодного. Тому його поява дозволить нам стати конкурентом Румунії та іншим державам у курсування суден Дунаєм до Чорного моря. До початку цього будівництва у нас існував невеликий з’єднувальний канал на гирлі Бистрому, але його штучно закрили з невідомих причин. Якщо проаналізувати дії уряду стосовно будівництва каналу, то складається враження, що він створюється не для довготривалого використання, а лише для показовості перед суспільством. Та й варіант будівництва вибрано не найкращий — канал не працює, бо постійно замулюється, окрім економічних збитків, він завдає шкоди і довкіллю. За даними Рахункової палати, за рік канал отримав прибутків п’ять мільйонів гривень, а на його будівництво витрачено понад 200 мільйонів. Тому напрошується висновок, що цей канал ніколи не окупиться Україні. У будь-якому разі про безрезультативність будівництва каналу ніхто не говорить. Якщо врахувати, скільки коштів уже пішло на його будівництво, які міжнародні неприємності воно нам принесло, відступати назад ні в якому разі не можна.