Час деміурга

Дивовижні, жорсткі зміни в житті особи можливі, але відбуваються вони не дуже часто і дозволяють прожити людині начебто ще одне життя. Такі самі зміни іноді захоплюють і цілі суспільства, тоді люди по всій країні починають ховати старі цінності, звички, вони змінюють поведінку і шукають нової мети. Водночас починають танути зайві суспільні інституції — поступово, за методом Чеширського кота. А люди, що населяли ці інституції, починають усвідомлювати свою окремість. Вони заново мають дати відповідь на питання: «Хто я?», «Хто я в світі?», «Куди прямують мої думки і мої шляхи?»

Держава і суспільство не мають нині жорсткої схеми соціалізації, індивід випав з-під контролю і має рідкісне щастя створювати себе і навколишній світ власноручно. Всі відповіді — правильні і вірні, всі орієнтири зрушили зі своїх місць, ми не знаємо де берег, а тому маємо шанс здобути нових, ще не знаних берегів.

Від людини вимагається нині дуже багато — бути богом, творити себе і світ, приймати рішення і відповідати за них перед собою. Можна вважати цей світ нових можливостей і зоною лиха, тікати в минуле, шукати чужих берегів, де знають як жити нині і завтра, прилучитись до діючої живої культури і знайти себе в ній. Але не кожного дня зустрічається нагода започаткувати новий світ посеред уламків.

«Людина — істота суспільна». Ми звикли мріяти і діяти в складному лабіринті цивілізації, ми щохвилини співмірюємо себе з оточенням, ми сходимо на тисячі веж, щоб знайти єдино правильний погляд на життя, і ми не можемо і не бажаємо жити інакше. А тому треба відбудувати цей яскравий світ, об’єднавши мільйони індивідуальних рішень.