Чекаючи на весну

Маріуполь — наш східний форпост. Але водночас і місто, мешканці якого, як і всі інші українці, радіють життю, сподіваються на краще, прагнуть мати роботу і добробут. Образ міста як гарячої точки, що закріпився останнім часом за Маріуполем, дещо викривлено, переконаний місцевий активіст і фотограф Євген Сосновський. Правоту пана Євгена доводять його світлини. Цією шпальтою ми відкриваємо нову фоторубрику — «Один день із життя міста». Це буде ще один наш внесок у внутрішньоукраїнську інтеграцію.

«Щойно потепліло, пригріло сонце, як маріупольці потяглися до моря, — розповідає фотограф. — Воно в будь-яку пору року цікаве і гарне. Люди приходять подихати свіжим повітрям родинами — хтось читає книжку, хтось у телефоні «риється», діти бавляться біля води. Усіх огортає позитив. Я й сам, роблячи зйомку, затримався біля моря години на чотири».

Знаходячись за кільканадцять кілометрів від зони бойових дій, Маріуполь звик не боятися. Фотограф зауважує: «Навіть біля моря, із-за заводу іноді чутно гуркіт вибухів — працюють міномети. Але люди гуляють, ніхто не хапає дітей і не тікає. Війна, на жаль, стала нашою буденністю. Ось і цими днями у самому місті лунають постріли — це тривають навчання, військові відпрацьовують дії у разі захоплення адмінбудівель». Військові стали невід’ємною частиною маріупольської спільноти. «Вулицею практично не пройти, щоб не зустріти воїна», — відзначає пан Євген.

Щоб місто могло ефективніше комунікувати з іншими регіонами, йому бракує якісного транспортного сполучення. Зараз болюче питання — відновлення потяга на Харків. «В «Укрзалізниці» обіцяли це зробити після зимових свят, але справа досі не зрушила з місця. Та й стан тих двох потягів, що є (на Київ і Львів), відверто жалюгідний», — скаржиться маріуполець. А в місто треба їхати, щоб переконатися: це — частина України, і живуть тут не «ватники», а такі ж заклопотані повсякденням громадяни, як і будь-де в нашій країні. «Так, це складне місто, але попри всі проблеми воно живе нормальним життям. І ті, хто сюди приїжджає, дивляться на Маріуполь уже зовсім інакше», — каже фотограф.

Культурні запити маріупольців задовольняють музеї (серед них — славнозвісного земляка Архипа Куїнджі), драматичний театр, камерний колектив «Ренесанс», місцеві барди, рок-гурти тощо. Проте не можна сказати, що в місто активно їдуть артисти зі столиці чи інших регіонів. Євген Сосновський висловлює від усіх жителів велику подяку Мар’яні Садовській, яка регулярно приїздить із концертами і волонтерською допомогою, Львівському академічному театру імені Леся Курбаса, Сергієві Жадану, фестивалю «Із країни в Україну», харківському «Оркестру Че», Сашку Положинському, Олександрові Ірванцю, В’ячеславу Купрієнку та організаторам «Червоної Рути» та всім іншим, хто підтримував і підтримує місто у ці непрості роки.

Десяте за кількістю населення місто в Україні, важливий промисловий центр, потребує бізнес-оживлення. «Частина підприємств закрилася, зарплати людей різко зменшилися. Маріупольці хотіли б більше уваги від центральної влади, зокрема щодо створення нових робочих місць, щоб відчувати, що цікаві та потрібні всім іншим регіонам України», — наголошує Євген Сосновський.