Чому добровольців не пускають на війну?

Олег — боєць 25-го добровольчого батальйону територіальної оборони Київщини. Зараз він та його колеги перебувають на Чернігівщині. Три місяці з побратимами проходили на базі військової частини навчання і все чекали, коли ж почують команду рушати на схід. Їхні друзі з 11-го батальйону, який сформувався практично одночасно з 25-м, уже понад місяць воюють. І вже є втрати. Чуючи від друзів таку інформацію, бійці ще більше засмучуються, що нічим не можуть допомогти. Хоча бажання є, й забезпечені вони усім необхідним не гірше, ніж інші добровольчі батальйони.

— Спочатку ми тренувались, а  зараз три тижні сидимо в лісі, живемо в наметах, усі в пилюці, нам обіцяють, що от-от відправлять в зону АТО. Але не відправляють, ми сидимо й не знаємо, чого чекаємо. Люди бунтують, вони злі. Ще день-два, і буде лихо. Кілька днів тому нас вишикував командир батальйону і пояснив, що це не наша справа, куди нам їхати і коли, це вирішує він. Приїхав днями якийсь генерал, то нас порозганяли кудись, щоб ми з ним не перетнулися. Зараз ми нічим не займаємось, якщо хтось стріляє, дадуть 20 патронів, то добре, а решта валяються в пилюці, води нема. Якби не добровольці, то невідомо, хто б нам воду возив, — розповідає Олег. — Коли 11-й батальйон потрапив у засідку, загинуло п’ять осіб, в ту ж ніч і в «Айдару» були втрати, хлопці нас запитували — де ви, що ви робите? Це ж наші друзі, а ми не знаємо, що відповісти.

Олег додає, що чекати вже не мають сили. І соромно бійцям перед спонсорами, яких спочатку просили про допомогу, а тепер сидять без діла. Військовий розповідає, що коли сформувався батальйон, від держави хлопцям видали речовий мішок ще з радянських часів шитий: у ньому кружка, алюмінієва ложка, котелок і намет. Олег розповідає, що форма розлізлася наступного дня, берці не можна було носити, бо натирали ноги, та й зброю видали наче з музейного фонду — автомати 1963-го, 1971 року випуску. Все необхідне бійцям привезли волонтери.

Дмитро, командир одного зі взводів батальйону, переконує, що слова Олега може засвідчити кожен боєць. Уже настільки втомилися чекати обіцянок, коли ж їх відправлять на підмогу побратимам, що готові писати рапорти або йти на схід самовільно.

—  Ми готові на сто відсотків, люди навчені, я не знаю такого добровольчого підрозділу, який був би так добре підготовлений. Тримати справжніх патріотів невідомо для чого — абсурд. Значить, це комусь треба, — обурюється Дмитро.

У батальйоні є військові, що пройшли афганську війну, брали участь у інших бойових операціях. Боєць Валерій розповідає, що дивна ситуація виникає: «Навіщо людям платити зарплату, їх годувати, одягати, витрачати гроші на бензин, і при цьому нікуди їх не відправляти, це при тому, що ми всі хочемо воювати. Настрій такий, що ми підемо самі на війну. І підемо так, що «мамо, не горюй». Я сам родом із Обухова, але в Донецьку працюю вже чотири роки і  прийшов сюди, щоб захистити свій регіон».

Такі історії, коли добровольців не пускають на війну, на жаль, не рідкість. Про те саме розповідали на початку серпня бійці батальйону «Золоті ворота». Спочатку їх відправили у відпустки — після перебування у Слов’янську, а потім ті відпустки продовжили на невизначений термін. Командування пояснювало, що це необхідно для зміцнення позицій, оскільки їхню військову частину реорганізовують, особовий склад збільшують і готуються до навчань із новою надсучасною технікою.

Та бійцям 25-го батальйону жодних пояснень не дають. Правозахисник із Української гельсінської спілки Михайло Тарахкало розмірковує, що, з одного боку, це небезпечно, бо люди все-таки озброєні, а з другого, державу можна зрозуміти, адже розголошення інформації не передбачено військовим статутом: «Якщо влада відправляє учасників військових частин або певні бригади чи військові підрозділи, то несе відповідальність за їхнє життя та здоров’я. Щоб зменшити ризики для їхнього життя, держава має провести належну підготовку. Якщо командування вважає, що підготовку ще не завершено і має тривати з певних причин або чекає певного моменту, щоб ці особи, яких готували для спеціальних завдань, виконали певні бойові операції, то така ситуація виправдовується. Різні підрозділи мають свою спеціалізацію, хтось розміновує мости, хтось літає на літаках, хтось водить танки. Якщо на сьогоднішній день у підкріпленні є потреба, можливо, цих хлопців тримають саме для цього».

Експерт зауважує, що патріотичні настрої бійців зрозумілі, вони вже рвуться до бою, щоб якнайшвидше допомогти своїм товаришам. Та Михайло Тарахкало радить тримати себе в руках і не робити будь-яких протизаконних дій: «Бо просто взяти зброю і вчинити з нею якість протизаконні дії — це кримінальна відповідальність». Щоб бійці опанували себе, керівникам силових відомств варто вийти з ними на контакт і запевнити, що вони обов’язково будуть задіяні в антитерористичній операції.