Чому не зарікатися від суми та від тюрми?
Нещодавно у Росії прозвучала просто радикальна пропозиція від державного чиновника найвищого рангу. Генеральний прокурор Російської Федерації Юрій Чайка озвучив революційну пропозицію. Слідчі, які засадили невинних громадян, повинні виплачувати компенсацію своїм жертвам iз власної кишені. А тих, хто зробив це навмисне, генпрокурор Федерації запропонував знімати з роботи і навіть саджати. Він навів страшні цифри. 2006 року незаконно до кримінальної відповідальності було притягнено 6234 особи. Торік незаконних притягнень стало менше, але, як відзначив Юрій Чайка, не набагато — 5265 осiб.
На перший погляд, нас це може цікавити суто теоретично, адже за статистикою в нас нічого подібного не відбувається. Я цікавився не всіма справами, а лише тими, які стосуються убивств: прес-служба Державної судової адміністрації твердить, що за вбивство Україна має лише один виправдальний вирок суду за минулий рік. Цифри нібито свідчать, що наша правоохоронна система працює якісно і без збоїв. Однак моє знайомство з цією практикою у рамках проекту активізації громадян на боротьбу з корупцією «Гідна Україна» свідчить, що такі цифри є звичайним окозамилюванням. За гратами сидить маса невинно засуджених громадян. Про це ж неодноразово заявляли правозахисники.
Згадуючи пропозицію Юрія Чайки, російська газета «Известия» писала: «Старовинна російська приказка «От тюрьмы и от сумы не зарекайся» відома всім. Її шанують не стільки через любов до рідного фольклору, скільки тому, що кожної хвилини будь-хто з нас може стати жертвою правоохоронної системи». Я переконаний, що ці слова абсолютно можна віднести і до України. Різниця полягає тільки в тому, що у Російській Федерації тема слідчих помилок присвячують колегію генпрокуратури, а у нас вона офіційно не обговорювалася.
Тим часом на цьому варто зробити наголос саме сьогодні, оскільки у профільному комітеті Верховної Ради відбувається обговорення законодавства, спрямованого на боротьбу з корупцією. На жаль, все виглядає так, що громадян саджають до в’язниць не просто через помилки слідчих, а завдяки свідомим, скоординованим діям міліції, прокуратури і суду, спрямованим не на те, щоб знайти злочинця, а сфальсифікувати докази злочину і посадити будь-кого, адже владні інстанції вимагають справного звіту. Якщо раптом трапляється диво і ціною надзвичайних зусиль адвокатів і правозахисників вдається вирвати на волю когось невинно засудженого, то ніхто із тих, хто фабрикував звинувачення не буває покараний і продовжує спокійнісінько робити свою професійну кар’єру.
Такі дії мають серйозні ознаки корупції і мають знайти своє відображення у новому законі України «Про засади запобігання та протидії корупції», проект якого зараз обговорюється. Мені здається, що до самого визначення поняття «корупція» у проекті цього документa варто віднести і наступне визначення: «поєднання зусиль службових осіб для здійснення протиправних дій з метою отримання вигоди у вигляді уникнення відповідальності за неналежне виконання службових обов’язків».
Ухвалення цього законодавчого акту матиме велике значення для країни. Втім, жоден закон сам по собі не вирішить проблему, якщо на боротьбу з нею не піднімуться самі громадяни. Але процес усвідомлення цього відбувається в суспільстві вельми повільно. Отож, від суми та від тюрми не зарікайся.
