Чи може бути школа «фабрикою» особистостей?
Учні і вчителі, які працювали за цією методикою, зазначають, що від роботи за такою системою просто отримуєш задоволення і у житті починаєш відчувати себе значно впевненіше. Вчитися набагато легше і цікавіше. Вищі результати навчання.
Чим же відрізняється дана методика від загальноприйнятих на сьогодні? Якщо говорити про її елементи, то майже всі використовувалися у нас в минулому або використовуються сьогодні. Однак є одна, начебто й не помітна на перший погляд, деталь, яка, по-моєму, є стрижнем проекту. Це роль вчителя у процесі навчання. У звичному для нас розумінні — вона просто відсутня.
Деякі викладачі ще користуються авторитарним стилем керівництва учнями, для інших — ближчий демократичний. Однак навіть за демократичного стилю керівництва навчання має авторитарний характер. Спробуйте уявити вчителя, який не виконує ролі судді — не дає оцінок «правильно» чи «неправильно», тобто не нав’язує своєї думки. І до того ж не вчить, а тільки організовує процес спільного отримання знань всім колективом класу. Чому ж радіють у такому разі учні? Адже їм замість прослуховування готовенького і розжованого, доводиться трудитися у поті лиця. Думаю, це відбувається тому, що йде робота на видимий результат, і тому, що цього результату чекають інші. На такому уроці просто неможливо тихо відсидітися, бо підведеш товаришів. Відчуття своєї «потрібності» і очевидна користь від результатів праці не тільки для себе особисто, а й для інших приносить радість.
От і виходить, що начебто і несуттєва зміна ролі вчителя на уроці перетворює авторитарний метод навчання на демократичний.
Чому ж дітям стає легше вчитися? Думається, тому, що на таких уроках вони вчаться використовувати закони логіки на практиці, хоч і не отримують ніякого уявлення про неї як про на науку. Світ привчаються не ділити на чорний і білий, а сприймати у всій складності кольорів і відтінків, відзначаючи у предметі (явищі) як позитивне, так і негативне. Вчаться формувати власну думку і її відстоювати. А істинність чи помилковість висновків перевіряти всіма доступними фактами з дійсності самостійно. І при всьому цьому обов’язково поважати чужу думку. «Навіть якщо я ненавиджу твої думки, я зроблю все, щоб тебе вислухати», — писала учениця вчителя-новатора Ольги Юріївни Власенко.
Внаслідок такого навчання формується особистість, яка вміє виробляти свою точку зору і поважає чужу думку. Яка володіє мистецтвом спілкування з людьми і уміє конструктивно співробітничати. Розвинута інтелектуально і емоційно, готова до наукових відкриттів. Зі свідомістю, захищеною від можливих маніпуляцій. І що дуже важливо — вона прагне до самоудосконалення шляхом виправлення своїх помилок, які здатна помічати.
Безумовно, над проектом треба ще попрацювати. Зокрема, над проблемою оцінювання результатів навчання. Тут не досить оцінювати суму знань, умінь і навичок. Потрібно знайти критерії для оцінювання і потенційних можливостей інтелектуального і творчого розвитку, тобто сили тієї пружини, яка згодом дасть енергію прискорення на навчання і вдосконалення себе протягом всього життя. Цим питанням і займається старший викладач Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів Олександр Кочерга. Директор НМЦ «Інтелект» Наталя Кравченко повідомила, що експеримент триває і восени планується провести підготовку ще кількох груп вчителів-тренерів з нової методики. Схоже, що сьогодні називати освіту в Україні консервативною буде неправомірно — українські викладачі все активніше включаються у міжнародний рух за демократичну педагогіку.
