Чи можливе остаточне примирення?

На Рівненщині на запит Генеральної прокуратури Республіки Польща допитали ветерана УПА Степана Бакунця. Він був свідком у кримінальній справі «за фактами злочинів проти польського народу», розповіли в Дубровицькій районній прокуратурі. Тим часом, за інформацією ГІ «Поліська Січ», підставою для таких слідчих дій стали висновки польського історика Гжегожа Мотики, де він звинувачує відділ УПА Григорія Перегійняка-«Коробки» в ліквідації польської колонії поблизу села Антонівка в Сарненському районі Рівненської області.

«Мене допитували щодо подій у Яновій Долині та в Гуті-Степанській, — розповідає 85-річний Степан Бакунець. — Я був учасником облоги Гути-Степанської, тож розповів, як усе відбувалося». Відділ УПА «Коробки», де воював Степан Бакунець, оточив село. Там була російська розвідка, згадує чоловік, яку вони мали за завдання не випустити з оточення. Із цього приводу повстанці вели переговори з поляками, які мешкали в Гуті. Пізніше переговірників розстріляли. За деякий час у селі розпочалася перестрілка.

«До лав УПА я потрапив сімнадцятирічним юнаком. Мене взяли в полон німці, однак коли були в Рівному, удалося втекти. За декілька місяців дістався до свого села. Там, на хуторі, через Організацію українських націоналістів відбувався вишкіл старшин. Я воював в УПА фактично до кінця. Пізніше були допити КДБ, Колима... — ділиться спогадами Степан Бакинець. — Наш край було поневолено, тривала війна, тож УПА воювала з німцями, власовцями, як ми їх називали... Тоді ми обороняли свою землю».

Ситуацію коментує голова Рівненського обласного осередку товариства «Меморіал», доктор історичних наук Володимир БОРЩЕВИЧ:

— Наближається 2013 рік, а з ним — і сімдесяті роковини українсько-польського конфлікту на Волині 1943-го. Десять років тому польські патріоти відповіли на шістдесяті роковини працею Сємашків, котра своїм змістом викликала здивування не лише серед громадськості, а й у наукових колах. Праця стала класичним прикладом польського прочитання подій минулого, містить велику кількість неточностей і перекручень, коли бажане видають за дійсне. Внесок дослідника із Любліна Гжегожа Мотики в українсько-польське порозуміння значний. Науковець спромігся відмовитись від низки польських національних стереотипів в оцінюванні подій на Волині у 1940-х роках. Однак і він пропонує візію з «польської дзвіниці», хоча в різних інтерв’ю заявляв про необхідність об’єктивного дослідження проблеми. Тому зрозумілою є реакція доктора Мотики на вихід книжки Володимира В’ятровича «Друга українсько-польська війна1942 — 1947 рр.» Історик із Любліна назвав працю українського колеги «невдалою».

2003 року українська історіографія з різних причин не могла репрезентували своє бачення Волинських подій 1943 року. Й ось за десять років в Україні постала нова генерація істориків. Вони вже здатні інтелектуально й фізично продукувати якісні дослідження. Десь тут криється причина такої гострої реакції Мотики на монографію В’ятровича — українські історики вже ведуть дискусію на рівних, чого не було раніше. У своїй рецензії польський науковець ледве утримувався в межах пристойного, оцінюючи дослідження В’ятровича.

Нагадаємо, що на початку 1990-х за тритомне дослідження польсько-українських конфліктів прокуратура Польщі порушила кримінальну справу проти Миколи Сивіцького з Варшави.

Нині ж за дорученням польської прокуратури допитано ветерана українського визвольного руху Степана Бакунця. Очевидно, мотивація такого кроку знову лежить у площині історичної пам’яті, що стала інструментом політичної мобілізації. Можемо лише сподіватися, що після цього польська прокуратура порушить кримінальні справи проти карателів польської національності, котрі спалювали українські села на Холмщині чи були в штаті концентраційного табору Явожно.