Чим сліпе кохання відрізняється від кохання наосліп

Річ не в тому, бачили ми її на фотографії чи ні. Нехай головного героя звинувачують у «чоловічому егоїзмі», мовляв, він так був зайнятий собою, що за п’ятнадцять років не розібрався у вдачі своєї дружини. Але, природно, якщо він тепер опитує її подруг, товаришів за службою і, звичайно, коханця — то образ дружини ставав би багатомірнішим?

На відміну від Тодоровського я не вважаю, що «існують питання, на які немає відповіді». Існує лише брак інформації, що не дозволяє дати найточнішу відповідь. Це стосується і особистого, і містичного, і будь-якого іншого боку життя.

Чаришева доля поставила перед дуже неприємним для нього фактом багаторічної зради.

Можемо поговорити на цю тему: чому взагалі щось подібне відбувається? Багато хто з нас стикався з ситуацією, коли в жінки є і чоловік, і коханець. Часто жінці взагалі не притаманні особливі докори сумління з цього приводу. Мало того, вона серйозно ставиться і до коханця і до чоловіка. Це не легковажний чоловічий флірт. У тому й справа, що чоловік, в силу своєї полігамності, може завести інтрижку на стороні (герой Янковського пригадав про своє швидкоплинне давнє захоплення), але щоб віддано підтримувати такий зв’язок протягом десятиріч — це не для «жорсткої» чоловічої психіки; вона дасть тріщину.

На підставі всіляких психологічних розробок можна дійти висновку з приводу механізму такого роду поведінки в жінок. Вибачте за науковий відступ, але чому б не поговорити про цей феномен, раз про нього йдеться в «Коханці»?

У матріархальному суспільстві (а такі стосунки існують і досі в деяких індіанських племенах) — практично немає конфліктів. При домінуванні жінок — набирає чинності примирливе начало. Як матері, вони зацікавлені в збереженні нащадків. Але скрізь матріархальність — у далекому минулому.

Через перенаселення планети пішла боротьба за територію. Завдяки фізичній перевазі, чоловік вийшов на передній план: як воїн, винищувач конкурентів. Він здобував території, їжу. Чоловіча агресивність стала домінувати; вона грунтується на почутті власності.

Жінка-мати — одвічно несе в собі життя, чоловік — воїн-власник — смерть. Жінка — інтуїція, вона «думає серцем» — об’єднувальне начало, чоловік — «міркує розумом» — аналітичне начало, поділяюче. «Поділяй і пануй» — винятково чоловічий винахід. Відповідно мотиви й оцінки вчинків у чоловіка й жінки можуть бути абсолютно різними.

Але повернімося до фільму. Ця жінка могла вважати, що в ній мають потребу двоє чоловіків одночасно (і вона в них, зрозуміло). Вона була для них «носієм спокою» і бачила, можливо, в цьому свою місію. Хто може звинуватити людину, якщо вона обробила не один город, а цілих два? Єдине, що «псувало» ідилію — це страх бути викритою чоловіком. Помсти з боку його почуття власності та егоїзму. Мовляв, такий «город», як я — один на світі! Якого біса!

Все це, звичайно, міркування «взагалі». Роль художнього твору й полягає в тому, щоб показувати «частковість». Флобер писав Мопассану: «Якщо ви описуєте бакалійника на порозі його власного будинку, то це має бути бакалійник, якого неможливо переплутати з жодним із сотень тисяч інших бакалійників». Пізнаючи краще свою власну дружину, саме після її смерті, герой Олега Янковського і відповів би на питання, які його доймали. Він повен сил та енергії, щоб на них відповісти! Він активно рятує себе протягом усього фільму!

На прем’єрі «Коханця» в Києві більшість записок із зали була захопленою. Я з ними також згоден. Але мені зараз абсолютно зрозумілі «записки, які обурюються» і ясно, що писали їх дами. Значення їх зводилося до того, що це лишень фільм про «безглуздий чоловічий егоїзм». Так! Але в першу чергу там виявився «чоловічий егоїзм» авторів, оскільки саме вони дружину Чаришева зробили картонною. І одночасно позбавили героя Олега Янковського можливості знайти відповіді. Мовляв, щоб уникнути мелодраматичності, жінка — умовна. Але «смертельною» кінцівкою Тодоровський і перетворив цю історію на мелодраму. Білетерка після прем’єри переказала зміст картини прибиральниці таким чином: «Померла дружина, чоловік потім довідався, що у неї був коханець, розпереживався і також помер». — «Вона його забрала з собою», — зробила глибокодумний висновок прибиральниця. Ось вона — класична формула мелодрами!

Валерій потрапив до пастки власної концепції. Згідно з нею фінал картини логічний. Але він не переконує. І це не дивно: якщо дружина умовна, значить і смерть головного героя — також. Тому, коли Дмитро Чаришев помер в трамваї — публіка не засмутилася, а скоріше була здивована.

Я сам за тактичний хід Тодоровського: відмови від візуальної демонстрації дружини Чаришева. Хай ми її не бачимо, але за допомогою конфлікту двох її чоловіків, розповідей людей із її оточення — ближче до фіналу фільму образ цієї жінки ставав би яскравішим. Все це дозволило б чудовому головному героєві якось там відповісти: чому вона так вчинила. Кінцівка була б, безсумнівно, не такою «простою».

Якою? Я не знаю! Відповісти на це запитання можна, якби ми більше довідалися про ту «реальну» жінку. Але її автори завуалювали; як східні владики, вони наділи на неї паранджу.

Не хочу, щоб мене зрозуміли невірно: загалом я картину вважаю чудовою. Глядачі (і я в тому числі) переживали за героїв Янковського та Гармаша. Окрім, так би мовити, блідої тіні дружини, всі інші герої фільму — справжні. Янковський на зустрічі з глядачами заслужено сказав, що його «судини до цієї картини тягнуться і від «Польотів уві сні і наяву», і від «Талісмана».

Більше того — я вважаю фільм гідним тих численних призів, які він отримав (в тому числі й за сценарій, де сам текст — майстерний). Просто мені шкода, що ця блискуча робота не дотягла до завершеності, притаманної шедеврам. Через невелику стратегічну помилку в її задумі. Все інше — вище за всілякі похвали.

До речі, ті, хто вважає, що такий докладний аналіз сюжету зашкодить прокату — помиляються! Знайомі, які прочитали цю статтю, рвуться на «Коханця»! Жадають бачити власними очима! Бо зрозуміли — річ варта цього!