Чия пігулка гіркіша
Сьогодні депутати обсудять проблеми наркоманії
Близько 500 тисяч українців, 120 тисяч смертей щорічно, обсяг ринку понад 400 мільйонів доларів... Мабуть, саме ці цифри назвуть сьогодні в парламенті, де відбудеться день уряду, присвячений боротьбі з наркоманією. Напевно, спливе і той факт, що, за оцінками експертів, щорічно число наркозалежних в Україні збільшується на 10—15%, більшість із них — підлітки. І, всупереч роботі спеціалізованих департаментів, правоохоронних органів, а також близько сотні громадських організацій, за останні десять років незаконний обіг хімічних речовин зріс майже вшестеро.
Сьогодні ж, не є таємницею, боротьба з наркоманією стала для тих чи інших сил непоганим способом заявити про себе. Особливо популярна тема так званої заступаючої терапії. Дійсно, в тому, що лікар не відучує пацієнта від наркотику, а просто пропонує йому інший, є щось крамольне. І опонентів метадонових та бупренорфінових програм (саме ці препарати виступають основними «заступниками») зрозуміти можна: мовляв, це крок до легалізації наркотиків. Але з іншого боку, чому на Заході таку терапію сприймають цілком спокійно? Наприклад, за даними Міжнародного альянсу ВІЛ/СНІД, до замісних програм у світі сьогодні залучено 600 тисяч клієнтів, із них у країнах Європи — до 400 тисяч. Там же вважається, що кожен вкладений у ці програми долар може заощадити 4—7. Пояснюється ж це досить просто. Як розповідає менеджер медичних програм міжнародного фонду «Відродження» Денис Полтавець, по-перше, пацієнт, отримуючи наркотик від лікаря, навряд чи піде купувати його у кримінальних дилерів. А значить поменшає наркозлочинність і скоротиться обсяг ринку наркотичних речовин. По-друге, замісна терапія дозволить ефективніше боротися з ВІЛ/СНІД. Адже в Україні за останні п’ять років число інфікованих зросло на 500%, і 80% із них — саме споживачі ін’єкційних наркотиків. «Сьогодні тими чи іншими профілактичними програмами охоплено лише 15% наркоманів. Зробивши замісну терапію масовою, а обмін шприців — повсюдним, динаміку поширення ВІЛ/СНІД можна було б переламати», — переконаний Д. Полтавець.
Звичайно, не все так просто. Є й інші аргументи. Наприклад, у Норвегії, за даними місцевого інституту судової медицини, щорічна смертність людей, у чиїй крові виявили метадон, зросла з одного випадку 1997 року до 25 випадків — 2001-го. До того ж, «метадонові опоненти» заявили про те, що споживання препарату не виключає інтересу до інших наркотиків. Звідси передозування, коми й смерті. Крім того, замісна терапія підходить лише споживачам опіатів, та й то з, як мінімум, десятирічним стажем.
В Україні експертів бентежить ще один нюанс: чорний ринок препаратів замісної терапії. Як вважає виконавчий секретар асоціації психіатрів Семен Глузман, за нинішніх обставин та закритості лікарів-наркологів, препарати-заступники можуть стати для них ще однією статтею прибутку. Та й загалом, на думку С. Глузмана, у нас принципово неправильно підходять до проблеми наркоманії. У той час, як, скажімо, в Європі намагаються відсторонити лікарів від процесу лікування (їх замінюють психологи, соціальні працівники), у нас, навпаки, відбувається все більша медикалізація. Реабілітаційні центри в країні хоч і є, але не можна сказати, що вони «ставлять» на психологічну роботу. При цьому, на думку фахівців, саме від неї залежить 80% ефективності лікування.
Так чи інакше, але в Міністерстві охорони здоров’я вважають, що Україна ще не готова до впровадження замісної терапії. Як підкреслив нещодавно «головний лікар країни» Микола Поліщук, «вона не виліковує від наркоманії і не гарантує того, що медики припинять нелегально торгувати наркотичними препаратами». Заступальна терапія лише сприяє зменшенню злочинності та кількості ВІЛ інфікованих. Тому, на думку міністра, право на існування мають наразі лише пілотні проекти, і їх фінансування — справа фондів, а не бюджету.
Один із таких проектів зараз завершується в Херсонській області — регіоні, де показник ВІЛ-інфікованості населення на 12% перевищує середньоукраїнський, а наркоманії — на 10%. Завершується тому, що запасів препарату-«заступника» — бупринорфіну — залишилося лише на місяць. Проект, ініційований програмою розвитку ООН, було розраховано на рік. За цей час замісну терапію випробували на собі 43 особи, з яких 13, за запевненнями лікарів, вже навіть і не згадують про нелегальні наркотики. Добову дозу бупренорфіну медики постійно знижують. І батьки пацієнтів твердять, що у них уперше з’являється бажання працювати та вчитися.
Але продовжувати немає грошей. Нещодавно подібний проект було презентовано Міжнародним альянсом ВІЛ/СНІД та фондом «Відродження» на кошти скандально відомого в Україні Глобального фонду. Щоправда, серед пріоритетних регіонів Херсонської області не виявилося. Батьки пацієнтів сьогодні готові навіть самі платити — 150 доларів на місяць і приблизно 900 за курс. Але, з урахуванням «слизького» статусу препарату, домовитися про закупівлю «простим смертним» нереально. Фонд «Відродження» обіцяє ситуацію виправити — включити Херсонську область до «пріоритетів». Але, в той же час, регулярність поставок ліків ніхто не гарантує...
...Пацієнти херсонського наркодиспансеру на зустрічі з журналістами оптимістично заявляли: цю недугу можна подолати. Вони із захопленням розповідали про створений ними клуб «Пробудження», в планах якого — навіть читати школярам лекції про шкоду наркоманії. А ще про те, як вони влаштовуються на роботу і обзаводяться родинами. За їхніми словами, побачивши результати, колишні «колеги» також готові лікуватися. Проте тепер, схоже, вже нікому їм у цьому допомогти...
