Держава грає і... програє

Чого лише не вигадаєш, щоб примусити пасажирів справно платити за проїзд! В одному з російських міст, наприклад, влаштували конкурс-лотерею проїзних талонів. Звісна річ, багато людей вирішили, що набагато привабливіше стати призером, аніж влаштовувати словесні баталії з контролером. А отже, транспортники не помилилися: протягом трьох тижнів їхні доходи зросли втричі.

Інакше й бути не могло. Психологи переконані, що лотерея — найнадійніший метод змусити людину добровільно розстатися з грішми. У випадку з українцями завдання ще простіше. На думку кандидата психологічних наук Ірини Головневої, в наших народних казках, як і в російських, успіх героя часто розглядається виключно як везіння, а не як нагорода за власну працю. Тому, стверджує психолог, потяг до лотерей і подібних заходів в українців закладений на генетичному рівні. Додамо сюди психотерапевтичний ефект (вважається, що, граючи, людина може віртуально вирішити свої проблеми та пом’якшити удари долі), — і сумнівів не виникає: лотерея — дуже потрібний і корисний винахід. Плюс до всього, «на її совісті» солідна стаття доходів бюджету. В Італії, наприклад, обсяги продажу національної лотереї становлять 17 млрд. євро, в Німеччині — 14 млрд. у Франції — 8 млрд. У Греції за три дні примудряються реалізовувати 100 мільйонів лотерейних білетів, тоді як населення країни становить 10 мільйонів. Проаналізувавши європейський ринок загалом, експерти дійшли висновку: 60% жителів старого континенту грають у лотерею. Середньостатистичний німець витрачає «на удачу» приблизно 800 доларів на рік, англієць — 150. А українець, зважаючи на всі згадані генетичні схильності, — лише 0,7 долара.

У цьому випадку річ не стільки в тому, що, вибираючи між лотереєю і чимось більш насущним, у нас зупиняються на останньому. Навпаки: українці готові та хочуть грати. А заважають будувати на «лотерейні» гроші палаци спорту та стадіони (як це було за радянських часів) сьогодні щонайменше два чинники: закони та стереотипи. «Чомусь лотереї в нас асоціюються з чимось маргінальним. Навіть якщо і купують білети, то роблять це сором’язливо, щоб ніхто не побачив і нічого раптом не подумав», — пояснює генеральний директор «Молодьспортлото» («МСЛ») Георгій Ложенко. Водночас, за його словами, лотерея — це не просто гра. На Заході вона вважається престижним і модним заходом, що виступає навіть таким собі об’єднуючим елементом. На відміну від азартних ігор, ймовірність патології в цьому випадку зводиться до нуля: хто виноситиме з будинку речі, щоб купити лотерейний білет? Навпаки, лотерея формує нові сімейні традиції: всі збираються разом, закреслюють номери, обговорюють правильність вибору...

Утім, слід визнати, що в Україні бояться не лише грати, а й... вигравати. У восьми випадках із десяти в «засвіченого власника великої суми» з’являються натовпи близьких і далеких родичів, які бажають отримати свою частку. Словом, ті, хто зірвав джек-поти, в Україні не часто «виходять із підпілля». Хоча їхній досвід міг би стати відмінною рекламною кампанією для вітчизняних лотерей.

Але ж усі «лотерейні історії» не схожі одна на одну. Скажімо, був випадок, коли кілька сотень тисяч гривень виграла небайдужа до алкоголю сім’я. Недивно, що радісну подію відзначали доти, поки гроші не закінчилися. Щоправда, як показує практика, доля все ж частіше нагороджує наполегливих. Саме на них орієнтовані різноманітні вікторини, в яких виграш прямо залежить від кількості спроб — чим довше береш участь і більше даєш правильних відповідей на запитання, тим вищі шанси виграти головний приз. Наприклад, недавно в SMS-вікторині до серіалу на телеканалі «1+1», супер-приз (автомобіль «Шкода-Фабіа») отримала сім’я глухонімих. Як розповідає їхній син Максим, тоді їх просто переслідували невдачі. І раптом дзвінок: ви виграли автомобіль. «Батьки просто заплакали від такого несподіваного щастя. А взагалі ми тоді зробили для себе відкриття: виграти, виявляється, в Україні може кожен», — каже Максим.

До речі, недовіра до лотерей певною мірою виправдана. На думку експертів, відсутність закону, що встановлює чіткі правила гри на ринку, призвела, по суті, до хаосу. Що й казати: досить- таки вигідно надрукувати лотерейні квитки, реалізувати їх, а потім накивати п’ятами. Подібна історія трапилася кілька років тому в Запоріжжі. Лотерейні квитки «Ліберті» нібито привезли зі США і як супер-приз обіцяли поїздку до Америки. Природно, в омріяну подорож ніхто не вирушив (принаймні, з тих, хто купував квитки), як не було й призерів у лотереї з багатообіцяючою назвою «Бакс», яку проводили в Чернівцях. Окрема тема — експрес-розіграші на вулицях і розіграші, що їх організовують різні компанії. У першому випадку для глядачів влаштовують справжню виставу. За умовами, щоб отримати виграний приз, його слід викупити. Кілька переконливих фраз — й у гравця порожній гаманець, причому зрозуміло — жодних подарунків. Що стосується «призового» маркетингу, то він хоч лотереєю згідно із законом і не вважається, довіру до різних ігор успішно підриває. Кришечки-вкладиші, як показують різні дослідження, українці посилають досить часто. Але удача усміхається вкрай рідко. Більш того, в багатьох європейських країнах акції в стилі «купи чогось пачку — отримаєш водокачку» й зовсім заборонені. Це вважається порушенням прав споживача. А тамтешні маркетологи називають таке стимулювання продажів учорашнім днем.

Так чи інакше, але за всіма лотереями-розіграшами в Україні покликаний стежити Мінфін. І хоча останнім часом кримінальні історії трапляються дедалі рідше, лотерейні оператори однаково нарікають: мовляв, через них не довіряють нам. «Щорічно в «МСЛ» надходять досить багато скарг. Люди грали, але не розібралися, з ким й у що. Ось тепер намагаються захистити свої права», — розповідає генеральний директор «Молодьспортлото». Г. Ложенко переконаний, що Україні зараз необхідно терміново упорядити лотерейну діяльність: визначитися, скільки повинно бути операторів на ринку, як їм працювати, куди відраховувати гроші. «Чому за радянських часів лотерея «годувала» спорт? Та тому, що до загальної бюджетної скарбнички прямували лише 0,4% від обсягу продажу квитків «Спортлото». Решту під жорстким контролем витрачали на соціально-спортивні потреби», — розповідає генеральний директор «МСЛ». Сьогодні, за оцінками експертів, один лотерейний оператор приносить до бюджету до 20 мільйонів гривень на рік. Подальша доля цих коштів невідома...