Державний кордон стережуть... селяни

Ветлівський сільський голова Любов Павлік каже, що село уже втомилося добиватися, як тут вважають, «правди» щодо процесу делімітації та демаркації державного кордону між Україною та Білоруссю. Але селяни не тільки не збираються відступати, а настроєні досить радикально, якщо не сказати агресивно. Як сказав присутній на нараді народний депутат Тарас Батенко, «нам чужого не треба, але і свого не віддамо». Газета «День» уже не один раз розповідала про суть конфлікту: лише у 2015 році мешканці волинських сіл, котрі межують з Білоруссю, з подивом дізналися, що ще у 1997 році було проведено делімітацію, згодом і демаркацію кордону, і на їхню думку – гектари української землі дивним чином опинилися у сусідній державі.

Підстав не довіряти офіційним документам та запевненням чиновників різного  рангу у зокрема ветлівчан більш, ніж  достатньо. За співжиття в одному Союзі умовний кордон проходив по середині Жировського каналу. Там поруч покоління ветлівчан малють сінокоси, котрі тепер відійшли Білорусі. Колишній голова місцевого колгоспу Яків Ярмолюк схвильовано каже, що він орав і сіяв на тих землях, які тепер не українські, а українські лісники обслуговували масиви лісу аж до Білого озера. Тепер же це те ж стала білоруська територія. Наївно вважати, що навіть братерська дружба між радянськими республіками допускала використання чужої землі. Тобто не могли білоруси орати на українській землі і навпаки. Більше того, у 2007 році ветлівські околиці при самому кордоні були передані у підпорядкування створеного тут національного природного парку «Прип’ять – Стохід». Парк сплачує сільській раді податки. А виходить, що стільки літ він сплачує податки українській сільраді за білоруські землі?!

ЗНАМЕНИТЕ БІЛЕ ОЗЕРО, ЯКЕ НА ТРЕТИНУ НАЛЕЖИТЬ БІЛОРУСІ, АДВІ ТРЕТИНИ ЙОГО – УКРАЇНСЬКІ. ВЕТЛІВЧАНИ БОЯТЬСЯ, ЩО ЗІ ЗМІНОЮ КОРДОНІВ НЕ ЗМОЖУТЬ ВЖЕ ВПЛИВАТИ НА ЙОГО ЗБЕРЕЖЕННЯ

І якщо під час засідання міжвідомчої наради селяни ще були готові сприйняти запевнення керівника Волинського обласного управління водного господарства і водних ресурсів Ростислава Кравчука про те, що спірний Жирівський канал ніколи не був на балансі України, а тільки Білорусі, то погодитися з тим, що так званий безіменний канал – також білоруський, вони не хочуть. А саме по південній лінії цього безіменного  каналу і проходить нині кордон. Яків Ярмолюк каже, що цей безіменний канал будували саме українці, зокрема Камінь-Каширський лісгосп. Але як вдалося визначити із даних того ж Ростислава Кравчука, і цей канал не був на балансі України. Він був просто нічий. Звісно, люди, які його будували, у тім не винні, але виходить, що при демаркації кордону сусіди просто скористалися безгосподарністю українців? І прибрали безіменний канал до своїх рук. Нині вони заглибилися на колишню українську територію де на сто метрів, а де і більше. І навіть «випадково», як пояснили, вирубали сотні дерев (серед них дуби) на землях Гірківської сільради. Любов Павлік дивується: якщо волинська жінка забреде випадково за чорницями  у Білорусь і її зловлять прикордонники, то додому вона повернеться лише з Пінська з штрафом, накладеним судом. А тут зрізали стільки кубів лісу (щось таки повернули), і ні техніка не арештована, ніякого покарання.

Найболючішим же для волинських селян є навіть не втрата землі, а втрата води, а отже, і подальшого життя в регіоні. Здійснена саме так демаркація дає білорусам доступ до озер Волині. Недалеко від Ветел білоруси споруджують потужне водосховище на 700 гектарів. Наповнювати його вони можуть лише водою із наших озер через систему каналів, діючих і нових, які планують. Нині Полісся вже потерпає від нестачі води, а що буде, коли білоруси «відкриють» Біле озеро поблизу Ветел? Місцеві бачать це лише у темних тонах.

Міжвідомчу комісію у далекі волинські Ветли привів запит народного депутата Тараса Батенка.  Він представляє УКРОП, а оскільки волинська організація УКРОПу не має свого представника у парламенті, але до неї звернулися ветлівчани, то Батенко і подав запити в інстанції щодо питань демаркацїї кордонів. Бо обласній раді, яка зверталася із запитами до Президента,  Уряду та Верховної Ради, відповіді так і не дали. Так само суціль відписки отримує і Ветлівська сільська рада. Міжвідомча комісія була у складі в.о. начальника відділу правового оформлення державного кордону МЗС України Сергія Бобошка, помічника голови Держприкордонслужби України Сергія Вороного, начальника відділу демаркації та делімітації Департаменту топографо-геодезичної і картографічної діяльності Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, заступника директора Науково-дослідного інституту геодезії і картографії Івана Зайця, начальника відділу енергозбреження, механізації та охорони праці Державного агенства водних ресурсів України Ігоря Сірого. Участь у нараді взяв голова Волинської обласної ради Ігор Палиця. Та марно їхали чиновники зі столиці на край світу. Вони розводили руками, що не мають повноважень щось змінити, а карти та протоколи засідання комісії по демаркації, чого і вимагають уже 9 місяців волиняни, просто... не привезли. А Ветли, каже Любов Павлік, просять одного: представити, як і належить, копії документів, завірені відповідно, аби люди переконалися, що їх не обдурили, що все по закону. Те, що документи і карти не показують, найбільше й насторожує.

Голова Волинської обласної ради Ігор Палиця запропонував створити комісію, котра вияснятиме хід проведення делімітації та демаркації кордону на ділянці Волині. Також сесія обласної ради планує дати запит фахівцям, аби вияснити: чи мають підстави волиняни боятися нового водосховища у Білорусі, як його діяльність вплине на стан водойм Волині (а отже України). Звісно, міждержавні угоди – річ серйозна, але правильно каже Любов Павлік: «З Ветел і нині у так званому АТО – 40 чоловік, а скільки вже відвоювали і повернулися. Що я маю їм сказати, коли питають: ми там українську землю відстоюємо, атут що – свою ж віддаємо?»