Десятинна церква в Києві — нова археологія

Марина Тимашева:

— Українські та російські археологи завершили велику спільну роботу з вивчення Десятинної церкви в Києві. Результатом її стало те, що уявлення вчених про цю пам’ятку, а значить, і про всю староруську архітектуру буквально перевернулося. Із завідувачем сектору архітектурної археології державного Ермітажу Олегом Іоаннісяном розмовляє Тетяна Вольтська.

Тетяна Вольтська:

— Десятинна церква — прадавній кам’яний храм Стародавньої Русі, але це пам’ятка не українська і не російська, археологи вважають, що саме вона стала в основі староруської архітектури. Вона дожила до середини XIII сторіччя і загинула при взятті Києва монголами, говорить завідувач сектору архітектурної археології державного Ермітажу Олег Іоаннісян.

Олег Іоаннісян:

— Руїни її ще досить довго стояли, аж до початку ХІХ сторіччя, потихеньку руйнуючись, і на початку ХІХ сторіччя було зроблено першу, всім відому, спробу їх досліджень петербурзьким архітектором Єфімовим. Потім на цьому місці було зведено нову церкву, вже в 19 сторіччі, за проектом Стасова. Дуже невдала, втім, вона стояла. І, в свою чергу, її було знесено вже в 1930-ті роки. Вдруге до досліджень церкви повернулася, до речі, ще коли стояла стасівська церква, Імператорська археологічна комісія на самому початку ХХ сторіччя. А потім, вже після знесення стасівської церкви, дослідження провів мій учитель, покійний Михайло Костянтинович Каргер. Із того часу пам’ятка стала хрестоматійною, знання про неї було покладено в основу всіх наших знань про подальший розвиток архітектури Стародавньої Русі. Але час минув, і ми в цілому уявляємо собі розвиток руської і візантійської архітектури вже детальніше. З цього погляду маса питань виникла до самої Десятинної церкви в тому вигляді, в якому її було досліджено. Всі ми це прекрасно знали, але територія була облаштована, там було влаштовано археологічний парк. Залишки Десятинної церкви було немузеєфіковано, їх трасовано поверхнею землі.

Т. В.: — Я була там колись. Можна було просто пройтися ногами по слідах підвалин.

О. І.: — Це був макет підвалин, зроблений вище, метра на півтора-два, з тим, щоб справжні підмурки зберегти. Але в якийсь момент виникла ситуація, що до досліджень можна повернутися. І виникла вона ось чому. За однієї з влад, що зараз змінюються в Україні (а ідея виникла вперше ще за Президента Кучми) вирішено було на цьому місці відродити святиню, тобто побудувати храм, як і в 19 сторіччі. Що будувати? Незрозуміло. Будувати церкву, яка загинула ще в 13 сторіччі? Підстав для цього навіть самі добре проведені дослідження не дають. Будувати те, що побудував Стасов, ніхто не хотів. А ансамбль склався вже довкола. Щойно в Україні починає мінятися влада, це питання знову виникає. І ось 2005 року ці дослідження знову почалися. Ні я, ні мій київський колега Гліб Юрійович Івакін не думали, що нам пощастить із цією пам’яткою працювати і виростити на ній тепер уже наших учнів. Результати виявилися абсолютно несподіваними. Пам’ятка виявилася, з одного боку, такою, якою ми її знали, а з іншого боку — абсолютно іншою. Десятинна церква перестає бути зараз у нашому розумінні тим об’єктом, з якого все почалося. З неї подальша історія руської архітектури не йде. Вона — пам’ятка перехідна, вона насилу влізає в стандарти власне візантійські, не відкриває ще собою галерею всіх подальших споруд. Вона — проміжна. Не лише тому, що вона перша на Русі. Її будували візантійці, але вона й для візантійської архітектури нестандартна. Та класична схема, що прийшли імператорські майстри з Константинополя та побудували її, поповзла по швах. Так, вони там були присутні, але не лише їм належала провідна роль. Ми зараз побачили явно і виразно почерк зовсім іншої архітектурної традиції — болгарської. Почерк майстрів Першого Болгарського царства. В той же час Десятинна церква не копіює болгарські пам’ятки. До того ж, коли її почали будувати, Першого Болгарського царства вже 15 років як не існувало, воно виявилося завойованим тією ж самою Візантією, стало частиною Візантії. Просто Візантійський імператор, посилаючи майстрів на Русь, якимсь чином склав цю команду так, що туди ввійшли і греки, і болгарські майстри, й там усе порівну. А оскільки знайти буквальних аналогій наразі не вдається ні в Болгарії, і в самій Візантії, цінність цього об’єкту неймовірна. Розмови про те, що пам’ятка загалом ні на що не схожа, велися ще після перших досліджень цієї церкви, які проводилися на самому початку ХХ сторіччя, ще коли стояла стасівська церква, на доступних для досліджень учених. Ось тоді, оцінюючи їх, Дмитро Власович Айналов, наш видатний петербурзький історик архітектури, історик мистецтв, візантініст, вперше сказав про те, що ця пам’ятка не влізає ні туди, ні сюди, це не історія руської архітектури, це її передісторія, і так до цього потрібно ставитися. Ось зараз ми знову повернулися до цього погляду, якраз через сторіччя. З’ясувалася ще одна річ, і пов’язано це вже, на жаль, із питанням про подальшу долю цієї території. Ось цей парк ви пам’ятаєте, бачили. Він перестав зараз подобатися. З однієї простої причини: територія в самому центрі Києва, такий ласий шматочок, щоб залишити його без забудови. Природно, що бізнес-центр або готель там не побудуєш. Там можна побудувати, знову ж таки, храм. Вже на будівництво його можна стільки грошей витратити, та, до того ж, одна з конфесій, яка його отримає, матиме нерухомість... І ось зараз ігри почалися довкола цього. Зараз цю діяльність щодо будівництва вкотре вдалося загальмувати. І тут у чомусь зіграли й наші спільні з київськими колегами зусилля для зупинення цього процесу. Рекомендації, які ми виробляли про необхідність дослідження тепер уже не лише ділянки Десятинної церкви, а всієї Старокиївської гори — це ядро староруської держави, перший християнський центр на Русі, джерело того, з чого потім виросла і Україна, і Білорусь, і Росія, і багато що взагалі в християнському світі. Це продовження історії Візантії, те, що пов’язане з історією Болгарії. Пам’ятка ціни не має. Тому цю ситуацію нам удалося якимсь чином заблокувати зараз, але працювати в цьому напрямку ще потрібно, небезпека ця не зникла. На цей рік розкоп засипано, і тут потрібно дуже сильно подякувати ФІФА, бо через сам факт проведення футбольного європейського чемпіонату в Києві питання про будь-яке будівництво в центрі Києва відпало саме собою і постало питання про хоча б тимчасовий благоустрій цього майданчика.

Т. В.: — Найцікавіше, що київська проблема — загроза забудови ділянки, безцінної з погляду археології, — як дві краплі води схожа на проблему петербурзьку, де існує загроза забудови Охтинського мису із залишками фортеці Нієншанц та іншими цінними нововідкритими пам’ятками, говорить Олег Іоаннісян.