Для дітей українського інтернату німець Томас Арен став своїм

Молодому філантропові запропонували опікуватися одним зі столичних інтернатів, але життя там видалося йому налагодженим і цілком налаштованим. «Тоді поїдьте в Переяслав-Хмельницьку школу-інтернат для дітей-сиріт», — порекомендували Томасові в обласному відділі освіти.

Соціальний психолог за освітою, Томас Арен працював раніше з важкими дітьми в Німеччині. У ситій Західній Європі також є з дитинства скалічені долі: наркомани, сироти, бездомні. Особисту трагедію переніс і сам Томас: померла дружина, він залишився із сином. Тоді багато що видалося інакшим. Потім прийшло усвідомлення, що він не один у біді, навколо досить багато горя і несправедливості, як і людей, котрі потребують допомоги і підтримки. У громаді євангелістів йому й довірили «шефство» над дітьми Росії (де він усиновив ще одного хлопчика), Румунії та України.

У Переяславі-Хмельницькому Томас «застряв» надовго, вирішивши, що тут він найбільше потрібний. Адже інтернат для сиріт створено недавно, проблем і турбот вистачає. Частину з них він вирішує, регулярно доставляючи «гуманітарку»: продукти, одяг та взуття, ліки та всіляке обладнання. Нині невгомонний німець узявся за спальний корпус інтернату, хоче перетворити його на охайний і затишний дім, а для початку відремонтувати туалети, душові, кімнати відпочинку. Необхідні будматеріали, сантехніку вже завезли.

Проте благодійницькою діяльністю він не обмежується: не менш важливим є для Томаса спілкування з дітьми. Директор школи-інтернату Світлана Кучеренко дуже дивується, як легко він знаходить спільну мову з дітлахами, не знаючи української мови. Очевидно, мова любові та милосердя зрозуміла і без слів.