Добровольців треба підтримати

Подібно до інших регіонів України, у Херсоні в середині травня сформовано батальйон територіальної оборони, що входить до складу Збройних сил України. Його першочергові цілі — не допустити вторгнення ворога на територію області, захистити кордони і мир на Херсонщині, адекватно відповісти агресору в разі нападу. До батальйону увійшли добровольці, які в умовах неоголошеної війни з російськими найманцями виявили бажання захищати свою країну. Тут є колишні військові з досвідом служби в гарячих точках, бійці колишньої Національної гвардії, фермери, підприємці, вчителі. Втім, власне, добровольців у батальйоні не більше половини. Багатьох солдат, як вони самі зізнаються, тримають тут під тиском.

Подивитися, чим живуть мобілізовані новобранці, нещодавно приїздив голова Херсонської ОДА Юрій Одарченко, обласний військовий комісар Сергій Кока та інші чиновники. На зустріч запросили і журналістів. Після вступних слів керівництва солдати неочікувано поставили низку незручних запитань. Скориставшись присутністю ЗМІ, хлопці не побоялися висловити всі претензії. За словами бійців, обіцяні заробітні плати добровольцям, безкоштовні земельні ділянки, пільги на медичне обслуговування та нове якісне взуття — не більше, ніж красиві слова. Кілька солдат виходили зі строю і розповідали про реалії своєї служби. «Обіцяна земля — лише на папері. Коли я звернувся до своєї сільської ради, мене м’яко послали туди, звідки прийшов. Хоч на дошці оголошень написано, що ми маємо таке право. Обіцяли навіть, що ми самі будемо вибирати ділянки. Але де і яка це земля — ніхто не каже, — говорить один сержант (прізвища просить не називати). — Тепер подивіться на наші берці. Вибачте, але це взуття для сантехніків, а не для солдат. У людей не зійшлися розміри, чоботи не тримають ногу, рвуться по швах, ще й залізні скоби всередині стирчать. Ми змушені купувати нормальне взуття на ринку власним коштом. Ну а про зарплату і говорити не хочеться. За місяць служби більшості нарахували аж по 300 гривень».

Подібні зауваження більшість батальйону зустріла оплесками. Губернатор відреагував рішуче. Одарченко висловив критичні зауваження на адресу обласного військового комісара, чиє відомство за бюджетні кошти, виділені ОДА, не змогло забезпечити солдат взуттям. Дісталося й представнику управління земельних ресурсів, який обіцяв найближчими днями розібратися з видачею ділянок. Підполковники і майори стояли з опущеними головами. Очевидно, показового прес-туру не вийшло...

«Коли почалася конфронтація в Криму, я одразу пішов до військкомату, записався добровольцем до армії. Вирішив, що в цих умовах мій досвід служби в Нацгвардії і 12 років заняття екстремально-тактичними видами спорту стане в пригоді, — розповідає «Дню» сержант із Каховки Павло Зозулюк. — Потім почалося формування батальйону. Прибувши сюди, я побачив, що рівень підготовки невисокий, адже інструкторів, які б навчали сучасних тактик ведення бою, немає. Все за старими радянськими нормами. А вони вже не спрацьовують в умовах диверсійної війни, яку ведуть спеціально підготовлені терористи на сході. Але найбільше, що я не розумію — це ставлення нашого начальства до особового складу. Здається, що тут не прищеплюють такого розуміння, як патріотизм, повага до військовослужбовця, гордість за право захищати Батьківщину. Прикро про це говорити. Крім того, нам не дають того, що обіцяли. У мене, наприклад, банк і досі списує відсотки за кредит, хоча казали, що мобілізованим зроблять кредитні канікули. Те саме з «безкоштовним» медобслуговуванням. Нещодавно один із наших пішов у госпіталь лікувати зуб. За укол лікар попросив 180 гривень. А про те, що деяких тут тримають під загрозою прокуратури, навіть говорити страшно. Які з них захисники? Я вважаю, що тут мусять бути тільки ті, хто хоче служити, хто без роздумів готовий іти на ризики».

Але так у батальйоні думають не всі. В одному з наметів солдати говорити з журналістами не хотіли, відмовлялися фразами типу «Все у нас добре, не треба записувати, говоріть з командирами, вони все скажуть». Командири, зрозуміло, переконували, що проблеми є, але незначні. Втім, загальні враження від відвідин херсонських новобранців залишилися неоднозначними. Очевидно, що питання, порушені солдатами перед владою, — реальні. Але справляються з ними повільно і неефективно. Можливо, після таких публічних зустрічей справи підуть краще.