Добридень, гамбургере!
Опівдні в суботу я піднімалася ескалатором столичної станції метро "Хрещатик". Назустріч плинув потік людей з різнобарвними прапорцями, кульками, листівками... "Сьогодні що, демонстрація?" - запитала я в сусідів на ескалаторі. "Ні, - відказав хтось, - це - діти Макдональдсу..."
За день у ресторані на Хрещатику буває до 7 тисяч осіб. Віком від 2 до 80. Освіта й фах - які завгодно. Причому, за моїми спостереженнями, далеко не всі з них приходять сюди саме задля попоїсти. Переважно, це страшенно зайняті службовці з навколишніх установ. Для решти Макдональдс - це щось середнє між музеєм і клубом за інтересами.
Олена Климова, вчителька історії з Білої Церкви, привезла на екскурсію до Києва групу п'ятикласників.
- У плані в нас - похід у Музей міста Києва - одна година, зоологічний музей - півтори години, а в перерві - короткий обід у Макдональдсі. Але діти відмовляються звідси йти: їм тут цікавіше. До того ж дають багато безкоштовних сувенірів - прапорці, соломинки, буклети. Я вмовляю їх продовжити екскурсію, але, відверто кажучи...
Ближче до вечора в ресторан сходиться молодь. У ці години Макдональдс нагадує студентське містечко: за склянкою кока-коли чи фанти легко знайомляться, обмінюються новинами, телефонами. Щоправда, на думку міських "нічних метеликів", тут не серйозна "тусовка": середнього достатку й, навіть, нижче.
Студентка Національного університету Оксана Лемех отримує від батьків лише 20 гривень на місяць на їжу. Але ні вона, ні її подруги не можуть "устояти" перед Макдональдсом. Хоч у складчину, а що-небудь куплять.
- По-перше, тут цікаво, - вважають дівчата, - як у калейдоскопі: змінюються люди, приходять, ідуть собі. За кілька вечорів удалося побачити мало не всі творчі знаменитості з Хрещатика. Живих, за сусідніми столиками. Самі розумієте, до театру чи на концерт нам іти задорого. А тут - будь ласка! Купіть на трьох один гамбургер і сидіть хоч до закриття...
- Як на мене, це єдине місце в Києві, де раді геть усім, незалежно від товщини гаманця, - зізналися молодята Сергій і Ольга, - прибутки в нас більше ніж скромні, тож завжди уважно вивчаємо прейскурант поруч зі входом. Зате переконані, що понад це з нас ніхто не вимагатиме. Офіціанти не випрошуватимуть чайові, касир не ошукає... Загалом, тут відчувається якась надійність і стабільність...
Стін Пуггаард, головний менеджер компанії Макдональдс в Україні, розповів, що найскладнішим у його роботі було навчити українських службовців... усміхатися відвідувачам:
- Ми чудово розуміємо, що люди приходять сюди не лише поїсти, а й добре провести час. І потрібно, аби з кожним гамбургером або чизбургером вони діставали й заряд оптимізму. Тож на роботу відбирали тих, хто найпривітніше усміхався: переважно студентів, молодих службовців. У них підвищена енергетика, й це передається відвідувачам.
- Пане Пуггаарде, в Україні сьогодні п'ять ресторанів Макдональдс: чотири в Києві й один у Харкові. Наскільки я знаю, всі вони переповнені. Як ви гадаєте, що приваблює відвідувачів?
- Протягом 40 років ми дотримуємося чотирьох основних правил: якість, сервіс, чистота й приступні ціни. Ці вимоги мають виконуватися в кожному з наших ресторанів у 104 країнах світу. Студентка Оксана, купивши гамбургер на Лук'янівці, може бути переконана, що він нічим не відрізняється від того, який зараз їсть її ровесник у Нью-Йорку чи в моїй рідній Данії. Ті самі продукти, така сама рецептура, навіть одноразовий посуд ми використовуємо однаковий. Інакше кажучи, може статися що завгодно, але м'яса, сиру й кетчупу в наших гамбургерах не стане й на грам менше за норму.
- А які подальші плани компанії в Україні?
- Проект фірми Макдональдс є найбільшим з усіх, пропонованих досі Україні. За найближчі 5 років обсяг капвкладень, пов'язаних із розвитком інфраструктури фірми й відкриттям ресторанів, перевищить $100 млн. Ці гроші підуть на відкриття 85 ресторанів у різних містах України. Макдональдс не лише забезпечить ваших мешканців якісним і безпечним харчуванням. Він стане значним джерелом надходжень до державного бюджету, а відтак сприятиме економічному розвиткові українських підприємств.
Проте не всі в захваті від нової системи швидкого харчування. До Макдональдсу принципово не ходять гурмани. Для них тутешнє меню дуже нагадує дорожню сухом'ятку.
- Гамбургери - хороші один-два рази. Постійно їх їсти не можна, - переконано заявив пенсіонер Микола Забужко, - за цими іноземними нововведеннями в Києві вже забули, що таке галушки, борщ із салом. А про вареники годі й говорити. Їх нині вдень з вогнем не знайдеш...
І справді, де ж наші рідні вареники? Ау! І я вирішила звернутися з цим питанням до чоловіка, котрий багато років був генеральним директором Київресторантресту - Ісая Фельдмана.
- Ісаю Абрамовичу, як ви гадаєте, чому ми так відразу, без бою, здалися іноземному "загарбникові" в особі Макдональдсу?
- Передусім тому, що це дуже сильний супротивник. Щодня вони годують близько 5 млн. осіб у всьому світі. А головне лихо нашого громадського харчування - невміння подати товар найліпшим чином. Тобто, готуємо ми непогано, але "ненав'язливий сервіс" перетворює на муку візит у будь-яку їдальню. Пригадайте ці жирні тарілки, філіжанки з відбитими ручками та слідами чужої губної помади... Думаю, до Макдональдсу людей приваблює саме чистота, одноразовий посуд. У нас такого, поки що, немає.
- Чи зможе в Україні з'явитися система швидкого харчування, спроможна конкурувати з Макдональдсом?
- Саме зараз ми виношуємо ідею "Українського бістро". Робимо ставку на національні страви - млинці з різноманітними соусами, вареники, пиріжки. З напоїв - компоти, узвари, журавлиновий морс... Хоча говорити про конкуренцію поки що рано. Аби "Українське бістро" звелося на ноги, потрібно декілька років. А там побачимо, що виберуть люди: гамбургер чи вареники.
...Поруч з Макдональдсом до мене підскочив один із вуличних гендлярів: "Купіть повітряну кульку! Недорого! Лише... півчизбургера!" Ого... Здається, з'явилася ще одна грошова одиниця.
