ДРАКУЛIАДА

Мене давно цікавило, звідки взялися вампірські пики. З іклами та іншим. І власне, самі упирі. У житті ж вони не трапляються (в прямому значенні. В енергетичному — вистачає.) Підняв якусь літературку і ось що з’ясував.

По-перше, хто такий найбільш знаменитий вампір — Дракула. Інтерес до цієї особистості не зникає. Тільки 1992 року кіношку під однойменною назвою зняв не хто-небудь, а творець «Хресних батьків», найбільший режисер Френсіс Форд Коппола. Він сказав: «Я поставив казкову історію, нав’язливу, як сон. Улюблені мотиви снів — жахи й еротика. У моєму фільмі є і те й інше». «Дракула» отримав три «Оскари». Проте всі вони стосуються технологічних заслуг: за костюми, грим і звукорежисуру. Все це — не більш ніж ефекти. Може, яскрава ефектність — і є головний секрет привабливості образу Дракули?

Що ми знаємо про міфічного Дракулу? Що це вампір-аристократ із загадкової країни Трансильванії, який вдень удає з себе мертвого, а вночі виходить на полювання. Крові, гад, жадає. Вся ця історія 1897 року була акуратно викладена в романі жахів Брема Стокера. З нього і почалася «дракуліада».

Прообраз Дракули був абсолютно реальним історичним типом.

Реальний Дракула народився 1430 року в Трансільванському місті Сигішоара (територія сучасної Румунії). І був другим сином Влада II, князя Валахії. Успадкувавши владу батька, він став Владом III. І незабаром став відомий як Влад Цепеш, тобто Садитель-на-Кілки. Також веселеньке прізвисько!

А татуся його звали Дракул, що в перекладі — «диявол». Може, він і бився, «як чорт», але історики кажуть, що одноплемінники більше вбачали в його імені схильність до лютих витівок.

Влад III назвав себе Дракулою, сином Дракули. Його політичне життя було досить інтенсивним. У зв’язку з тим, що він успадкував багато якостей від тата, його для битв наймали то турки, то угорці, то римо-католицька церква. Він навіть воював на боці османів.

Тричі Дракула втрачав і брав свою Валахію. Але ось 1456 року він остаточно закріпився на троні. І тут вже грунтовно дав «відірватися» своїм підданим! А то все ніколи! Шість років вбивства і тортури політичних супротивників не припинялися. Крихітка-Влад навіть став, у деякому значенні, зразком поведінки для Івана Грозного.

Але вампіром в фізіологічному значенні він не був. Кривавість його діянь, тільки завдяки письменницькій уяві Стокера стала асоціюватися з вампіризмом в «чистому вигляді».

Були і реальні свідоцтва на цю тему. Десятки історій розповідали, що деякі люди, чи то селяни, чи то аристократичного походження, виходили з могил, з’являлися у своїх родичів і друзів ( і зовсім було б логічно — у боржників) і смоктали у них кров.

У Східній Європі легенди і міфи про вампірів у XVII-XVIII століттях поширилися скрізь. Небіжчики, мовляв, знаходять душі і нападають на живих.

Вчені зацікавилися: як могли з’явитися ці легенди? І зробили один цінний висновок.

У Середньовіччя в Європі вирували суцільні епідемії. Чума, холера тощо.

Громадяни закопували небіжчиків відразу після смерті. Але траплялося і так, що людина могла бути тільки в стані каталепсії, при якому може уриватися дихання. Родичі ж помилково приймали цей стан за смерть. Під час епідемій люди вмирали тисячами — і не дуже розбиралися.

Деякі нещасні опритомнювали в могилах, намагалися вибратися. Коли грабіжники або просто цікаві, розкопували могили, то знаходили там скорчені тіла. Так ще і кров під нігтями, так ще і рот розкритий! Ясно — вампір.

Розвинулася ціла технологія захисту: голови стинали, забивали в груди осикові кілочки, щоб остаточно умертвити упиря. Іноді при подібній операції починала фонтанувати світла кров. «Фахівцями» такий факт сприймався за «правильний діагноз»: точно, вампір. Вже насмоктався! Хоч насправді ця людина могла загинути пізніше, ніж вони припускали.

Як бачимо, в цій темі й без містики, жахів вистачає.

А наш дружок Стокер ще і «схрестив» образ вампіра з кажанами (серед яких є і реальні кровопивці). Вийшло сердито: і мармиза огидна з іклами, і літати уміє. Напевно, в противагу йому була вигадана добра людина-кажан — Бетмен.

У деяких і реальних типів існує аномальний потяг до кровосмоктання. В Америці (в Техаському місті Ель-Пасо ), наприклад, є така собі тітка, яка любить посьорбати трішки крові. Після обіду. Прізвище у неї, як і у короля рок-н-ролу, — Преслі.

38-річна пані, усміхаючись спростовує думку, що у неї є ікла, що вона спить у труні й літає уночі. Просто їй «щодня необхідно випити одну- дві склянки крові». Ото й усе!

Свою потребу в цьому вона задовольняє так: або вона пропонує чоловікам секс у обмін на келишок крові. Або вона звертається до молочниці, а та їй дає трохи коров’ячій крові. Свій патологічний потяг вона приховувала роками, поки один із її приятелів не розбазікав про це. Мабуть, йому не сподобалося роль донора в обмін на секс.

Вампірна тема взагалі часто пов’язана з еротикою. Тут, як митець, Коппола мав рацію. Всі ці упирі, що являються уночі, — прямо пов’язані з підсвідомістю. Фрейдистам є де попрацювати.

Але хочеться вампірну тему закінчить дещо більш життєрадісно. Щоб почуття жаху поступилося місцем почуттю гумору.

Досить пригадати, що в 90-і популярність зловісного «Дракули» затьмарила комічна (але не менш містична) «Сімейка Адамс». І зовсім уже гарний кубинський мультсеріал про вампірів, що складається з дотепних мініатюр. Ось сюжет одного з них. Літня ніч. Йде дуже п’яний мачо. Зрозуміло, що він на всю силу волає: «Гвантанамера! Гвантанамее-ра-а!». Несподівано з-за рогу з’являється вампірська пика. Мачо завертає в темний провулок. Вампір хижо кидається за ним. Чутно метушню, потім якийсь плюскіт і смоктання. За секунду з провулка видибує вампір, котрий ледь стоїть на ногах, і починає горлати: «Гвантанамера, гвантанамера-а!»