Дружина дипломата — це теж професія
У резиденції Посла Росії у Києві, де відбувалася наша зустріч з пані Дубініною, ми застали її за роботою над великою барвистою аплікацією. Цілий килим.
— Це на прохання дочки, — пояснила Ліана Завенівна. — Вона у нас невгомонна. Узялася видавати дитячий журнал. Бачте, у центрі килима маленька дівчинка — це Кльопа, головний персонаж журналу. Як ваш Добрик. Скоро буде велика книжкова виставка. І цей килим — для Кльопиного стенду.
Виявилося, рукоділлям Ліана Завенівна захоплюється давно: шиє, вишиває хрестом і півхрестом цілі гобелени.
Під час перебування в США до гобеленів додалися вітражі зі скла.
— Почалося з того, — говорить Ліана Завенівна, — що я потрапила на виставку Тіфані, так у США називають ці роботи, й загорілася бажанням зробити щось подібне. Мені показали, як треба різати скло, обточувати його, фольгувати. А потім з окремих фрагментів за допомогою олова й паяльника складати цілі картини. Загалом робота досить копітка. Моє нетерпіння було таке велике, що я відразу взялася за складну, але дуже красиву композицію кольорів — «Іриси». Картина вийшла. Побачивши її, мій учитель, зніяковівши, признався: «Я, чесно кажучи, думав, що ви швидко охолонете».
Ліана Завенівна навчилася робити абажури, торшери. Її роботи в Москві показувалися по телебаченню. Вона стала членом Спілки дизайнерів Росії.
Утім, з дизайном їй привелося працювати багато, займаючись інтер’єрами посольств у Мадриді, Вашингтоні, Парижі.
— До речі, у Посольстві Російської Федерації в Україні теж відчувається ваш смак...
— У кожній країні доводилося облаштовувати, декорувати «свій будинок», — відповідає вона, — представницькі приміщення посольства або резиденції. У Мадриді ми постаралися прикрасити свою резиденцію роботами наших художників, знаменитих палехських майстрів, барвистою порцеляною, кришталевим литтям, килимами. Допомогла Спілка художників. Багато що нам дали із запасників. У іспанців все це викликало великий інтерес.
У Вашингтоні я випадково натрапила в підвалах на великий камінний годинник. Точніше, це був не годинник, а купа бронзи, малахіту, якихось механізмів. Ми ретельно зібрали все це, і нам стало ясно, що йдеться про щось унікальне. Як з’ясувалося, реставрувати такий годинник могли тільки в Ермітажі. Перш ніж відправляти його туди, Юрій Володимирович заручився гарантією керівництва МЗС щодо того, що після відновлення годинник повернуть у Посольство. Це виявилося незайвою передбачливістю, тому що в Ермітажі були не проти того, щоб залишити годинник у себе. Зараз він прикрашає головний зал резиденції нашого посла, яка сама є архітектурним пам’ятником американської столиці.
У Києві теж не обійшлося без пригоди. Крім звичайного облаштування — підбору штор, меблів — я привезла із Парижа кілька творів, подарованих Росії нашим великим французьким другом Рене Бокабзою. Його стараннями було створено цілу серію картин, скульптур, барельєфів, присвячених Ніжинському. Коли чоловік був послом у Парижі, Рене Бокабза незадовго до своєї смерті подарував ці твори нашій країні.
Тепер більшість творів знаходиться в Пермі, у будинку знаменитого Дягілєва, у трупі котрого до Ніжинського прийшла світова слава, а дві картини, погруддя й барельєф Ніжинського й погруддя знаменитої Карсавіної — у великому залі Посольства. У Києві люблять і цінують балет, і це одна із причин такого рішення.
— Із МДІМВ пов’язано кілька сторінок вашого сімейного життя: зустріч із Юрієм Володимировичем, ваше викладання і дочки — теж його випускниці. Ви хотіли стати дипломатом?
— Я мріяла стати хірургом. Але при вступі до медичного інституту мені сказали, що через проблеми із серцем мені краще йти на лікувальний факультет. Я обурилася: що поробиш, молодість — і взагалі забрала документи... А один мій знайомий поступав у цей час до МДІМВ. Розхвалюючи свою майбутню професію, він не без зарозумілості зауважив, що дівчат туди приймають мало. Це зачепило мене й підштовхнуло до того, щоб піти саме до МДІМВ. Пам’ятаю, що члени мандатної комісії голосно сміялися, коли на запитання: «Ви знаєте, ми готуємо дипломатів» я, не зніяковівши, заявила: «Ось я й буду дипломатом!».
Потім у тому ж МДІМВ викладала зовнішню політику країн Європи та Америки і спецкурс із Франції. Дочки теж міжнародниці, двоє навіть захистили дисертації, але зараз відійшли від міжнародних справ. Близнюки Іра й Таня займаються вихованням дітей, старша дочка Наталка, як ми вже казали, головний редактор популярного дитячого журналу «Кльопа». Один із номерів журналу присвячувався подорожі Кльопи у Древню Русь. Підготувати цей номер дочці допоміг Музей історії Києва. Журнал удостоєний премії від уряду як краще дитяче видання. У нього, до речі, немало передплатників і в Україні.
— Члени вашої сім’ї вільно володіють кількома іноземними мовами. У вас було заведено: день розмовляти французькою, потім англійською чи іспанською?
— Таких нарочитостей у нас немає. Просто я вважаю, що будь-якій людині корисно знати як мінімум одну іноземну мову. А вивчивши одну, вже не проблема навчитися іншої.
— У вас багато друзів у різних країнах, а в Києві теж є?
— Так. Мені здається, що значною мірою це завдяки Юрію Володимировичу. Він відкритий для людей, і люди теж тягнуться до нього.
У Франції починалася його дипломатична кар’єра. Це період нашої молодості. Дуже тепло нас зустріла Іспанія. Багато друзів подарували Сполучені Штати Америки.
У Києві живе наша близька знайома Алла Скофенко, вона біолог, малює. Її чоловік, Володя, на жаль, уже покійний, працював одночасно з нами у Франції і США. Тепло ми зустрічаємося в Києві з тими, кого доводилося приймати в усіх наших Посольствах — артистами, художниками, агрономами, інженерами, військовими, депутатами. Один із українських художників, котрі побували в Іспанії, відобразив нашу тамтешню резиденцію. Я з великою радістю відвідала його в Києві. Дві його картини прикрашають тепер наше Посольство. Багато нових друзів.
— Ви постійно живете у Києві?
— На жаль, мені доводиться розриватися на два доми. У Москві живуть старенькі батьки. Батькові 93-й рік, він після інфаркту, а мамі — 86, вона після інсульту. За ними потрібне око та око. Зате коли приїжджаю до Києва, Юрій Володимирович зустрічає розкішними букетами троянд.
№189 03.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
