Дух антитехнологій

Сторіччя тому, замислюючись над тим, що може принести з собою майбутнє, Анатоль Франс (Anatole France) сказав: «Моя мрія — прочитати шкільні підручники, якими вони будуть 2000 року». З початком нового тисячоліття в історії ми, можливо, повинні запитати, чи відчули якесь натхнення з цього приводу наші школярі, так само як колись сподівався Анатоль Франс.

ХХ століття виявилося свідком широкої технічної революції з такими нововведеннями, як телебачення, повітряний транспорт і ракетна техніка. На глибшому рівні також відбулися дві концептуальні революції. Від атомів до зірок ми тепер маємо точну, оперативну картину практично всіх фізичних феноменів. Єдина величезна прогалина в наших знаннях стосується походження Всесвіту. Друга концептуальна революція була розпочата молекулярною біологією. Тут також ми тепер маємо точну, оперативну картину всіх життєвих процесів — від бактерій до людства загалом. І знову єдина велика прогалина стосується походження: теорія «первісного супу» в океанах, у яких нуклеотиди і пептиди якимось чином самоорганізувалися в живі організми, не зовсім переконлива.

Сьогоднішні підручники гордо перелічують усі ці досягнення. Але в житті наших дітей відсутнє щось важливе для наукового успіху. Відсутнє відчуття чудового з приводу майбутніх наукових відкриттів, має місце стрімке зниження культурного інтересу до науки. Більше того, посилення законодавчих перешкод науковому прогресу всюди задушує винахідливість.

Анатоль Франс жив у добу таких великих винахідників, як, наприклад, Густав Ейфель і Томас Едісон. Він зміг розпізнати обриси промислового вибуху в ХХ столітті, коли декілька великих компаній запровадили технічні інновації і зробили електрику, хімію, транспорт і комп’ютери ключовими частинами нашого повсякденного життя. Але ті ж компанії, які надали форми більшій частині ХХ століття, в даний момент відчувають недалекоглядний тиск з боку своїх акціонерів з метою припинення довгострокових досліджень на користь короткострокового прибутку. Погляньте на нафтові компанії: незважаючи на те, що світ зіткнувся із зростаючою невизначеністю щодо нових джерел енергії, ці компанії, що мають як інтелектуальний потенціал, так і матеріальні кошти для підготовки до наступного століття, відмовилися від своєї ролі постачальників нового технологічного мислення.

Тим часом як дух інтересу до фундаментальної науки, що дедалі слабшає і цим характеризує сьогоднішні великі промислові групи, домінує в Європі, блискучим контрзаходом в Америці стало піднесення невеликих компаній «high tech», які залучаються до фундаментальних досліджень і довгострокових проектів. У результаті, Америка пропонує кращі умови для вчених, аніж Європа, і ціна цьому для Європи дуже висока. За останні п’ять років тільки Франція програла Сполученим Штатам декілька своїх кращих вчених — фахівців з комп’ютерів.

Законодавчі перешкоди поширюються й на інші країни, але не тільки вони гальмують розвиток науки. Інший американський винахід, що дедалі більше експортується в Європу — захист так званої «політичної коректності», згідно з якою більша частина науки розглядається як «насильство над Природою». Ці ідеї, що часто зводяться до антинаукової пропаганди, розповсюджуються від «ненаукових» факультетів університетів до студентів, викладачів старшої школи і, зрештою, до школярів. Куди б ви не поглянули — захват iз приводу наукового прогресу, що охоплював свого часу Анатоля Франса, змінюється неосвіченим страхом і цензурою наукового мислення, яка помітно зароджується.

Молодь особливо чутлива до цього. В обивательській думці наука звинувачується як смертельна зброя, що забруднює довкілля. Навіть якщо рішення виробляти зброю — політичне, а не наукове за своєю природою, а основною причиною екологічного забруднення є мотиви прибутку, а не науковий прогрес. Насправді ж політично коректні критики забувають, що більша частина прогресу в боротьбі проти забруднення навколишнього середовища належить ученим, і наука створила засоби моніторингу над угодами щодо контролю над озброєннями. Не дивно, отже, що молоді люди, виховані на провінційному рівні в Америці і більшою мірою в Європі, прагнуть уникати занять із фундаментальної науки в університетах, і нові студенти набираються здебільшого з числа недавніх іммігрантів.

Перед обличчям законодавчих перешкод, неповаги і байдужості — що буде з наукою в XXI столітті? Я сподіваюся, що найближчі роки засвідчать, окрім інших речей, вибух у біо-інжинірингу, з новими формами поширення медикаментів, штучними органами тощо. Жодне з цих досягнень не відбудеться, якщо не відбудеться зміна ставлення до науки. Замість сьогоднішньої байдужості, а іноді й прямої ворожості ми повинні створити умови, які сприятимуть науковим дослідженням, відновлять центральне становище науки в культурі західних суспільств.

P.S. П’єр Жілле де Женне (Pierre-Gilles de Gennes) — Нобелівський лауреат з фізики (1991 р.), професор Французького колежу.