Дуже хочеться працювати? Є варіанти!

Знайти роботу в сучасних кризових умовах справа непроста. І якщо людина з досвідом, практичними навичками та хорошими рекомендаціями з попередньої роботи має хоч якісь надії на працевлаштування, то для молодого й недосвідченого спеціаліста, який тільки-но закінчив навчання, такі шанси знижуються до нуля. Роботодавця цікавлять у першу чергу не оцінки в дипломі, а що вміє робити молода людина. За даними Державного інституту розвитку сім’ї та молоді, нині серед загальної кількості українських безробітних понад 30% — це молодь. Всього ж в Україні проживає майже 15 мільйонів молодих людей віком від 14 до 35 років. Якщо не брати до уваги підлітків, маємо значну частину нібито економічно активного населення. Однак де їм виявляти цю активність, якщо ринок праці для них закритий?

Основні причини, чому молодь не може знайти пристойне місце роботи, — брак досвіду та відсутність профорієнтації, через що маємо сотні юристів, економістів та менеджерів і натомість одиниці інженерів, слюсарів чи механіків. Міністерство освіти та науки вирішує цю проблему шляхом збільшення кількості державних місць на технічні та інші затребувані спеціальності. Однак результати побачимо через кілька років. Натомість теперішня молодь, яка вже здобула кваліфікацію і якій робота потрібна вже сьогодні, пропонує налагоджувати співпрацю з бізнесом, наприклад, проходити випробувальні терміни у приватних підприємців, щоб показати, на що вони здатні, заодно здобути досвід і отримати шанс на працевлаштування. З такою пропозицією виступили молодіжні громадські організації України в рамках конференції «Нові виклики для молоді — розгляд суспільних ініціатив», яку нещодавно провела Національна рада молодіжних організацій за підтримки Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту. Детальніше про це «Дню» розповів голова секретаріату Національної ради молодіжних організацій Анатолій ПОЛОВИНЕЦЬ.

— Пане Анатолію, що пропонують молодіжні організації, щоб вирішити проблему працевлаштування серед молоді?

— Громадські організації як третій сектор суспільства пропонують розробляти та впроваджувати проекти, що передбачають проведення тренінгів для молоді з питань професійної самореалізації. Завдяки цьому молодь матиме можливість працевлаштуватися, бо тренінги робитимуть акцент на розвиток та вдосконалення їхніх професійних якостей. Такі програми мають передбачати й домовленість із бізнесом, тобто зв’язок із роботодавцем, щоб у результаті мати хоч якийсь відсоток людей, які після навчання отримають роботу. Такі тренінги в умовах економічної кризи мають проводити громадські організації. Але без взаємодії з бізнесом не обійтися. Щоб це було реальністю, а не розмовами, треба спочатку реалізовувати такі проекти на локальному рівні, й в Україні вже є кілька таких ініціатив. Але на загальну картину із працевлаштуванням молоді вони поки не впливають. На рівні селища або маленького міста можна вийти на конкретного підприємця (завдяки особистій домовленості), щоб молодь, яка вже пройшла якесь навчання, потім могла хоча б місяць попрацювати і показати, наскільки вона справляється із запропонованою їй роботою, а потім роботодавець або приймає її на роботу, або вказує на те, що їй треба вдосконалювати професійні навички. Другий варіант — коли до цього процесу підключається влада й сприяє тому, щоб підприємства, у тому числі комунальні та державні, підтримували учасників тренінгів щодо працевлаштування, даючи їм шанс знайти роботу в тих же державних чи комунальних установах. Зараз наша організація розробляє проекти, спрямовані саме на професійну самореалізацію молоді.

— Оскільки в конференції брали участь представники семи країн, можливо, Україні варто скористатися їхнім досвідом?

— Як один із шляхів вирішення проблеми було запропоновано залучення української молоді до міжнародних проектів, які вже існують в Європейському Союзі. Передусім це Європейський волонтерський сервіс, що передбачає обмін волонтерами з громадських молодіжних організацій між країнами ЄС. Людина не просто їде в певну країну й безкоштовно працює, а отримує соціальні гарантії, тобто забезпечується житлом, отримує кишенькові гроші й в той же час працює в молодіжному секторі, займається менеджментом чи іншою справою, вдосконалюючи свої навички. Другий варіант — участь у міжнародних програмах щодо працевлаштування молоді, тобто тренінги із залученням іноземних фахівців: це так звана адаптація закордонного досвіду до українських реалій, коли до програм щодо працевлаштування та профорієнтації молоді українських організацій приєднуються європейські фахівці.

Знайти роботу молодій людині в умовах кризи надзвичайно складно, адже кількість пропозицій щодо працевлаштування постійно скорочується. Тому ще один вихід із ситуації — займатися пошуком роботи ще під час навчання у ВНЗ. Починати можна не з дуже кваліфікованої роботи, але, приходячи до потенційного роботодавця, молода людина вже може сказати, що вона щось уміє, має практичні навички й позитивні рекомендації від попереднього роботодавця. Ще одна проблема — відсутність профорієнтації молоді. Щоб її вирішити, влада має проводити політику щодо збільшення кількості бюджетних місць на факультетах, які затребувані на ринку праці. Бо зараз маємо перебір із економічними та юридичними спеціальностями, а бракує технічних та інших спеціалістів, і в умовах розвитку сучасних технологій держава відчуває в цій сфері кадровий голод. Якщо порівняти ситуацію з працевлаштуванням молоді в Україні та Європі, то в більшості країн ЄС також спостерігається відтік молоді з маленьких міст та селищ до великих центрів, тобто тут ми схожі. Але рівень заробітної плати та соціальні гарантії, які отримує українська молодь та європейська, суттєво відрізняються.

— Чи може, на вашу думку, вирішити проблему обов’язкове відпрацювання після закінчення ВНЗ, як це було раніше?

— Кардинально це нічого не вирішить, бо молода людина дуже амбітна і не визнає примусу, тому це призведе до того, що молодь не буде виконувати зобов’язань, наприклад, щодо трирічних відпрацювань. По-друге, через це замовник (держава чи конкретне підприємство) буде готувати позови на цих людей, щоб вони відшкодували кошти, затрачені на їхнє навчання. Проте в деяких сферах це може допомогти, зокрема, це стосується сільських вчителів та медичних працівників. Недоопрацьованим лишається питання пільг для таких людей. Молодь, яка йде працювати в сільську школу, не отримує ніяких преференцій, натомість чимось жертвує, аби сільські діти могли отримати якісну освіту, не гіршу, ніж у великих містах. Мова йде про те, що молодого вчителя необхідно забезпечити житлом, спочатку тимчасовим, а потім із правом викупу для проживання як у власній оселі. Те ж саме стосується й забезпечення сіл молодими медиками. Молодим людям треба бачити перспективу, щоб їм не здавалося, ніби вони жертвують собою, а за це не отримають від держави ніяких соціальних гарантій.