Два «рідкісні явища» в одній родині

Одна з журналістських розвідок у Полтаву була пов’язана із інформацією про цікаву українську родину, яка тут мешкає. Нетиповість ситуації полягає у тому, що в одній малосімейній полтавській квартирі існує, з дозволу сказати, два рідкісні явища — одне зі сфери культури, інше — з правоохоронної царини. Типовим залишається тільки їхня скромність, а ще байдужість держави до подібних родин, джерело життєвої наснаги яких — сімейні цінності та оптимізм.

МІЛІЦІОНЕР-РОМАНТИК

Родина Мізєвих уже 20 років живе в гуртожитку із 15-літнім сином. Євген Валентинович — підполковник, заступник начальника Жовтневого РВ Полтавського міськуправління внутрішніх справ, а його дружина — Наталія Семенівна — заслужена артистка України, за фахом педагог. Господар народився у Гадячі. У 1992-му закінчив Полтавське військове зенітно-ракетне училище і поїхав за призначенням — командувати ротою. Тоді якраз розвалювався Союз й потрібно було за вимогою керівництва приймати підрозділ разом із недоліками і недостачами, що у ньому накопичилися. Молодий лейтенант відмовився вішати на себе «чужих собак» і сидіти за чиїсь гріхи. Дійшло до написання рапорту і звільнення з військової служби. Повернувся до батьків у Гадяч, влаштувався на залізобетонний комбінат, та якось одного разу доля подарувала йому пропозицію прийти працювати у міліцію — в найбільший райвідділ обласного центру, а тому і найбільш проблемний.

— Та коли ж почнуться автором обіцяні дива? — подумає нетерплячий читач. По-перше, цей офіцер зовсім не вживає спиртне – навіть пива; по-друге ж, підполковник ночами (а іншого часу не дає міліцейська служба) займається улюбленою справою — збирає моделі кораблів. Та так, що коли роздивляєшся їх ближче, просто дивуєшся ювелірній точності. Деякі з них майстер дарував. Наприклад, у кабінеті директора полтавської СШ №12 стоїть презентована Євгеном Мізєвим модель вітрильника «Паллада».

Його дружина, Наталія Семенівна, нещодавно отримала звання Заслуженої артистки України. Для неї це своєрідний нонсенс, адже таке визнання нібито не повинно даватися співакам-аматорам... Провідна солістка українського народного хору «Калина» при Полтавському державному педуніверситеті гастролює вже 22 роки поспіль з колективом, що налічує з оркестром та танцюристамиблизько 100 чоловік. Випадають гастролі у світ неблизький — Болгарія, Польща, Німеччина, Австрія, Бельгія, Туреччина — практично всі країни Європи. Зазвичай їздять на запрошення бургомістрів. «Але, дякувати Богові, таке «рідкісне явище» із визнанням сталося саме зі мною — сподіваюсь, що дійсно заслужено, — зазначає співрозмовниця. — Щодо Жені, я з самого початку підтримую захоплення чоловіка. В якомусь розумінні ці моделі — як зліпок, справжнє єство його душі. Хоча йому й доводиться працювати зазвичай вночі, та коли він захоплюється будівництвом чергової моделі, то вже не може відірватися від процесу. Я досі сама дивуюся — як таку, по суті, ювелірну роботу Євгену вдається виконати без професійного обладнання.»

ЗАМІСТЬ ПРОФІЛАКТИЧНОГО УРОКУ — СЕКРЕТИ СУДНОБУДУВАННЯ

Познайомились вони на весіллі у друзів: однокурсник Євгена одружувався на наталчиній подружці — там і спрацювали флюїди кохання. Наталя, що приїхала сюди на навчання з Волині, тоді мешкала у тому ж гуртожитку, де вони живуть й зараз — хіба що їхня маломірна житлоплоща дещо розширилася. Так склалося, що отой тимчасовий прихисток студентів і молодих, а нині зрілих сімей розташувався поблизу військового зенітного училища, від якого нині мало що лишилося. Тому стосунки і навіть дружба поміж курсантами і аборигенами, з дозволу сказати, «общаги», здавен були вельми тісними...

Якось, коли Євген перебував у відпустці, дружина-педагог запросила його прийти до ліцеїстів — щоб міліціонер поспілкувався з ними на профілактичні теми. Та коли розмова якимось чином зачепила його хобі, зустріч повністю присвятилася «домашньому суднобудуванню». Наступні відвідини учнів припали на урок праці — школярі лишилися просто у захваті, навіть допомагали виготовляти деякі частини майбутніх моделей.

А повчитися у підполковника Мізєва є чому. Приміром, на скрині, що стоїть на палубі моделі судна, зібраній точно до найменших деталей, дверцята відчиняються на справжніх петлях, у трюмах горить світло, а в рятувальній шлюпці є весла — і все зроблено без збільшувального скла. Інструменти майстра — такі ж мініатюрні — серед них є унікальні натфільки, стамески тощо.

— Почалося все у четвертому класі, — розповідає Євген Валентинович. — У пору мого дитинства батьки тривалий час споруджували власний будинок, звісно, що всі кошти вкладалися туди і, скажімо так, їм було не до купівлі іграшок для мене. Але малеча є малеча, і я не виняток, тому, трохи підрісши, взявся самотужки збирати за кресленнями в журналі «Моделіст-конструктор» копії вітрильників та кораблів, танків, авіамоделі. З роками морські мотиви стали в моєму захопленні прерогативою. Особливо це стосується моделей легендарних вітрильників, що залишили свій слід у історії. Деякі з них можуть плавати — оснащені двигуном і підсвіткою — навіть вітрила піднімаються і згортаються автоматично. Приміром, копія славнозвісного брига «Меркурій», який на чолі з капітаном Казарським виграв бій з двома великими лінійними турецькими кораблями (на складання моделі пішло три роки) чи шлюпу «Мирний», що досліджував Антарктиду. Штурвал тут виточений, і він реально управляє кілем, а щоб зробити ванти і вант-трапи, довелося зв’язати понад 1100 вузлів. Я навіть прапори на кораблях сам вишиваю — праці з голкою і ниткою мама навчила».

«ПІДУ НА ПЕНСІЮ — ВЛАШТУЮ РЕГАТУ...»

Робоче місце — за столом у єдиній великій кімнаті, де подружжя і відпочиває, й працює, й гостей приймає. Євген каже, що зараз пускати на воду моделі чи брати участь у виставках ніколи — часу обмаль, втім обіцяє, що як тільки піде на пенсію, обов’язково почне влаштовувати регати для своєї флотилії. За своє життя моделісту допоки вдалося змайструвати понад 70 моделей різноманітних морських суден, але він не збирається зупинятись на досягнутому. Він із натхненням може пропрацювати і до ранку — аж поки не настане час збиратися й одягати міліцейську форму.

...Уже за чашкою чаю ѓаздиня оповіла, що її коханий дійсно майстер на всі руки — він і меблі ремонтує, і за вазонами доглядає, і на кухні дасть раду. Якось придбав швейну машинку, тканин усіляких ... та пошив на всю родину постільною білизни. З тих пір із ремеслом кравця знайомий дуже близько. А ще в райвідділі у шести чи семи кабінетах своїми руками зробив ремонти. Мізєви вже тривалий час перебувають на квартобліку і дуже, дуже сподіваються, що після кількох десятиліть служіння державі, яку так сумлінно вони захищали, прославляли у піснях, — таки дочекаються на отримання повноцінної оселі. У свою чергу, під час зустрічі із нашим кореспондентом керівник ГУ МВС у Полтавській області генерал-майор міліції Михайло Цимбалюк запевнив: квартирне питання у регіоні хоч і болюче, проте поволі вирішується. Родина, де є два рідкісні явища, має повне право бути серед перших претендентів на житло. Востаннє масова роздача квартир у Октябрьскому РВ була більше 12 років тому. Але оптимізмові як генерала, так і родини його підлеглого можна позаздрити.