Дві біди українських дітей

Якби не була ця ситуація такою кричущою, над нею можна було б посміятися. Вже стало доброю традицією проводити парламентські слухання в напівпорожньому сесійному залі. Хоча якщо точніше, то «камерна» атмосфера характерна лише для деяких питань — чорнобильських, наприклад, або дитячих. Позавчора після обіду депутати не поспішали заслуховувати звіти двох міністрів про те, як охороняється в Україні дитинство. Пусті місця народних обранців зайняли представники громадських організацій і безпосередньо головні герої слухань — ті, кому до 18- ти. Утім, останні також із нудьгою спостерігали за тим, що відбувається. Імовірно, не фраз у стилі «діти — наше майбутнє» чекали вони від «дорослих» дискусій. І, тим паче, не роздумів про реприватизацію, на яку незабаром «плавно» перейшли промовці.

Але повернімось до суті. З добрих двох десятків виступів можна було винести, що проблем в українських дітей щонайменше дві: бідність і безправ’я. Як показало соціологічне дослідження, оприлюднене міністром молоді та спорту Юрієм Павленком, 84% опитаних школярів переконані: права дитини в Україні порушують. Більш того, половина учасників опитування дійшли висновку, що відбувається це досить часто. Діти аж ніяк не завжди можуть мати власну думку та висловлювати її, повноцінно відпочивати й отримувати в потрібному обсязі медичну допомогу, освіту. Що найнесподіваніше — більшість батьків в Україні сприймає своє дитя як таку собі покірливу власність. Яскравий приклад тому — лист, який зачитала на слуханнях Уповноважений ВР із прав людини Ніна Карпачова. 12 – річний Сергій із Києва написав омбудсману приблизно таке: «Допоможіть щось зробити з моїм батьком. Він виховує мене лише добряче напідпитку, а перед цим замикає в шафі...». І якби лист із подібним змістом був в Уповноваженого єдиним! Як розповідає Ніна Карпачова, в Україні поширене ще таке «педагогічне ноу-хау», як позбавлення дітей їжі. А буває, що батьки просто виставляють дитину на вулицю — щоб та не крутилася під ногами... Недивно, що після таких історій Уповноважений ратує за створення в Україні ювенальної (дитячої) юстиції й інституту дитячого омбудсмана. На думку Н . Карпачової, його на громадських засадах повинні представляти старшокласники — дівчина та хлопець. «Я абсолютно переконана в тому, що саме діти, дотримуючись принципів гендерної рівності, повинні пропонувати конвенцію з прав людини, вчитися змалечку захищати свої права», — заявила Н. Карпачова.

Але якщо «правовий» рецепт нібито «виписаний», то причину всіх інших бід українських дітей викоренити буде набагато складніше. Наприклад, чому в нас настільки не популярні будинки сімейного типу й усиновлення? Та тому, що інтернатна форма турботи про сироту обходиться райдержадміністраціям набагато дешевше, відповідає Ю. Павленко. Або чому в Україні щорічно 26— 30 тисяч дітей опиняються в притулках, а за останні десять років кількість сиріт збільшилася на 60%? Відповідь, вважає міністр, буде аналогічною: немає грошей. Одні батьки виїжджають за ними на заробітки, залишаючи дитину щонайбільше на бабусю-дідуся. Інші ж і не намагаються шукати коштів — впадають в алкогольну депресію. Так чи інакше, результат один: у 52 тисячах українських сімей нагляд за дитиною визнаний неналежним. Міністерство молоді та спорту сподівається на відомі всім 8,5 тисячі гривень, які віднині виплачують на кожне немовля. Мовляв, і народжуваність, нарешті, підвищиться, і батьки зможуть дати своєму дитяті набагато більше. Але психологи прогнозують зворотний ефект. На їхню думку, і без того не вельми свідомі українські батьки почнуть заробляти на дітях. Цілком імовірно, що покинутих малюків, які з’явилися на світ задля, скажімо, нового холодильника, побільшає.

До речі, немовлята — окрема тема. За словами міністра охорони здоров’я Миколи Поліщука, 28% новонароджених мають ті чи інші патології вже в пологовому будинку, а 40% вагітності протікають на тлі анемії. Попри те, що протягом останніх років дитяча та материнська смертність знизилася, українські показники однаково далекі від європейських. Смертність дітей першого року народження становить майже половину всіх випадків дитячої смертності в країні. А материнська — 13,8 на 100 тисяч народжених живими. Недивно, що в сільській місцевості всі вищезазначені проблеми загострюються. Адже досі забезпеченість лікарнями там не перевищує 3% від необхідного. До речі, свій внесок у здоров’я (точніше, нездоров’я) дітей робить навіть освіта. За даними МОЗ, за роки навчання в школі кількість тих, хто має хронічні захворювання, збільшується в 2,5 раза.

Як і годиться, заслухавши доповідачів, Верховна Рада прийняла резолюцію слухань. Уряд обіцяє розробити програму з ліквідації дитячої бездоглядності, а також укомплектувати служби у справах неповнолітніх (зараз вони забезпечені кадрами лише на 50%). Пропагувати збираються й усиновлення, особливо національне. А крім того, активно працювати з батьками — підвищувати в них відповідальність і консультувати в питаннях виховання. Утім, представник однієї з громадських організацій нагадала, що в Україні вже є документи з боротьби з безпритульністю. Та чомусь лише минулого року було виявлено понад 50 тисяч дітей вулиці, а з них 12 тисяч поставлені на облік вперше.