Ефемерне житло

Тлом для телефонної розмови з колишнім військовим, а нині волонтером громадської організації «Стройбат» Леонідом Антонюком став шум будівельних інструментів. Він з побратимами завершував ремонт у новій оселі демобілізованого Дмитра Краслянського із Борисполя. Із розповіді Леоніда довідалися, яке житло від держави отримав воїн: з голими стінами, неякісною підлогою, без сантехніки і з недоробленою проводкою. На доведення квартири до ладу пішло десь 70 — 100 тисяч гривень, які зібрали завдяки іншим волонтерським ініціативам та місцевим органам влади.

Натомість у Державній службі у справах ветеранів війни та учасників АТО «Дню» розповіли, що намагаються купувати житло для бійців, зважаючи на їхні побажання, таке, що потребує мінімального ремонту. А як тоді історія Дмитра Краслянського? Руслан КУЧУК, заступник директора департаменту з питань роботи з ветеранами війни та учасниками АТО, просить не класти слухавку, а сам шукає ім’я Дмитра у списках бійців, котрим Держслужба закуповувала квартири, та не знаходить. Можливо, Дмитро отримав житло за паралельною програмою Міністерства соціальної політики, припускає чиновник.

«ПРО НАС ОБІЦЯЛИ ПОДБАТИ»

Це вже неважливо, бо ремонт бійцеві таки зробили. Тепер у нього нова й затишна оселя — така, яку держава обіцяла всім військовим, котрі брали участь в антитерористичній операції. Бійці після демобілізації стають на квартирний облік, подають документи про те, що дійсно потребують поліпшення житлових умов, і чекають. Довго та безрезультатно.

«Ми вже років 16 стоїмо у квартирній черзі. Після демобілізації я перевівся у пільгову чергу для учасників АТО, це був червень 2015 року. Був 24-м у списку Шевченківського району Києва, за мною зараз десь 150 людей. На що їм сподіватись, не знаю. Мені кажуть лише, щоб не забував приносити форму №3 про склад сім’ї та житлові умови, бо знімуть із черги, — розповідає Леонід Антонюк, котрий у першу хвилю мобілізації служив під Станицею Луганською, був у складі 53-ї окремої механізованої бригади. — Ми йшли воювати не за квартири чи землю, але нам наобіцяли, що про нас подбають. Я, не закінчивши ремонту, пішов воювати. Як поклав мішок шпаклівки, так він і залишився. У мене є товариш із Донбасу, от він допомагав моїй сім’ї. А від держави родину ніхто не запитував, чи потрібна якась допомога».

ЧЕРГА ЗАДЛЯ ЧЕРГИ

Приклад Леоніда унаочнює, що механізм отримання житла — це створення черги бійців у загальній черзі всіх інших пільговиків. Наразі житло отримують лише родини загиблих воїнів або сім’ї, де військові мають І чи ІІ групу інвалідності. Між собою бійці кажуть, що «живим та цілим» квартири не світять. І такі обмеження прописані в усіх постановах уряду щодо надання учасникам АТО житла.

Нещодавно міністр соціальної політики Андрій РЕВА заявив, що уряд змінює порядок надання житла інвалідам війни І та ІІ груп, учасникам АТО і членам сімей загиблих. Тепер держава даватиме їм гроші на купівлю квартир, щоб не було казусів, як з Дмитром Краслянським. А Державну службу у справах ветеранів війни та учасників АТО перевірить прокуратура — за провал житлової програми для військових.

«У Києві Державна служба у справах ветеранів купила квартири по 26 тисяч гривень за квадратний метр, тоді як ми видали людям гроші, і вони придбали житло по 18 тисяч гривень. Це різниця в межах одного міста. Ми перевіряємо, чому так сталося. До речі, з 55 квартир, які повинна була купити ця служба, придбано менше половини. Це наприкінці фінансового року», — пояснює Андрій Рева.

ЗАВАДИЛА ЗАПІЗНІЛА ІНФОРМАЦІЯ

У Держслужбі вважають, що прокуратура має перевіряти не її, а обласні адміністрації та КМДА, які отримували гроші на придбання учасникам АТО житла і проводили пошук квартир, тендери тощо. На запитання, чому досі не закупили й половини необхідних квартир, Руслан Кучук відповідає, що інформація про потреби бійців надійшла пізно, у серпні-вересні. За цей час придбали нові оселі для 24 бійців — а мали для 56-х, із держбюджету на це надали 53 мільйони гривень.

«Все це вимагає часу: розподіл коштів, робота щодо закупівлі житла, торги, бо житло має бути з найнижчими цінами серед пропозицій, — додає чиновник. — Щодо цінової політики, то в Києві торік середня ціна була 19 тисяч гривень за квадратний метр, сьогодні — 20     тисяч за квадратний метр. Щодо придбання за завищеними цінами, такої інформації немає».

Руслан Кучук наголошує, що житло за державні кошти наразі отримують лише сім’ї загиблих та інваліди І — ІІ груп, для інших бійців видатків у державному бюджеті на 2014 — 2016 роки не передбачалося. Не буде й наступного 2017 року: наразі у проект бюджету закладено 300 мільйонів гривень на житло для згаданих категорій учасників АТО, тоді як на нові домівки очікують 7500 бійців, внесених на квартирний облік.

«У ВЛАДИ Є СТРАХ ДАТИ ЖИТЛО ВСІМ УЧАСНИКАМ АТО»

Вочевидь, система не працює так, як хочеться громадянам, зокрема воїнам АТО. Щоб розв’язати проблему, кілька громадських організацій підготували законопроект щодо іншого механізму надання житла: половину вартості квартири сплачує держава, решту — бійці за рахунок пільгового кредиту, під 7% річних.

«У влади є великий страх забезпечити житлом всіх учасників бойових дій, бо в одному Києві зареєстровано 63 тисячі пільговиків, які мають право отримати квартиру в першу чергу, — пояснює Віктор ЛЮБЧЕНКО, колишній військовий, учасник Спілки ветеранів АТО Шевченківського району Києва. — Тому ми хочемо, щоб мінімум мільярд гривень заклали в бюджет під цей закон: таким чином 30% ветеранів АТО по Україні зможуть поліпшити свої житлові умови. Це єдиний механізм, який реально може вирішити питання забезпечення житлом».

Такий варіант влаштовує багатьох бійців, проте депутати чомусь не поспішають ухвалювати потрібний закон.