Економні лічильники
як варіант самостійного «здешевлення» житлово- комунальних послугДосвід показує, що у будинках, обладнаних новинкою, мешканці платять, виходячи із середньорозрахункового методу. А якщо розумний і об'єктивний прилад, що стимулює ощадливість й економію, та в кожну квартиру — це ж яка буде людині й державі користь.
Як заявив під час обговорення у Держстандарті проблем обліку енергоресурсів головний інженер НДІ Проектреконструкції В'ячеслав Міняйло, привести в дію заклик «Усіх на лічильник!» країна технічно готова. Проблема в тому, що досі Міненерго не розробило нормативну базу, яка регламентує порядок оплати тепла й гарячої води за індивідуальними лічильниками, а Держбуд і міськадміністрації не забезпечили їхню перевірку. Крім того, навіть вітчизняні прилади доступні не всім. Водолічильники коштують близько $25-30, плюс 70-80 грн. треба віддати за їхнє встановлення.
«Домашній лічильник холодної води, — поділився власним досвідом заступник голови Держкомстандарту Олег Величко, — справа вигідна й реальна». Чого не скажеш про теплолічильники — врахувати усі нюанси розподілу тепла й гарячої води у багатоповерховому будинку практично неможливо. Тому доцільніші тут домові приборні вузли й системи. У тих же пральнях, лазнях, на підприємствах вони «заощаджують» чималі суми.
На жаль, приладовний бум, що охопив Україну 1997 року, був погашений серпневою кризою 1998-го. А нинішнього року, стверджують директори вітчизняних фірм-виробників «Семпал» і «Водолій», «лічильниковий» бізнес і зовсім завмер.
За орієнтовними даними, повідомив «Дню» О.Величко, газових лічильників на Україні встановлено більше як 2 млн., теплолічильників — поки що лише кілька десятків тисяч. Але ж іншого способу досягнути гармонії між «продавцем» і «покупцем» житлово-комунальних послуг, зекономивши енергетичні, водні ресурси та сімейний бюджет, здається, вже не існує.
