Ексклюзиви волинського лісу

Як місцеві лісівники не тільки діброви вирощують, а й плідно використовують дари природи, напередодні професійного свята розказує Богдан Іванович КОЛІСНИК, начальник Волинського обласного управління лісового і мисливського господарства. Відомому у галузі фахівцю випало на долю і відзначати разом зі своїм колективом 60-річчя з часу створення на Волині управління, котре опікується лісом.

— Відомо, що тільки на Волині у систему управління лісового господарства збережені консервні цехи, які виготовляють якісну і натуральну продукцію з дарів лісу. Чи не є це для вас клопотом? Бо для споживача і березовий сік, і мариновані гриби, і різні варення з малини, чорниці, брусниці, ожини, суниць стали своєрідним волинським ексклюзивом, котрий возять навіть на презент в інші регіони. 

— Ці цехи були засновані ще у далекі сімдесяті роки минулого століття тодішнім начальником управління Дмитром Антоновичем Телішевським. Він мав невгамовну енергію, яку тепер називають креативністю. У ті часи до нашого краю для вивчення передового досвіду з’їжджалися фахівці не тільки з усього тодішнього Радянського Союзу, а й країн Європи. З розпадом Союзу у галузі багато що змінилося, але на Волині вдалося, на щастя, зберегти прекрасні, на мою думку, традиції ведення лісового господарства. Тому переробка не деревних ресурсів для нас також є пріоритетною. Ліс повинен служити людині у комплексі. Навіть його свіже повітря є корисним, відтак ми створюємо по всій області цілу сітку рекреаційних пунктів у волинських лісах. Наразі отримали пропозицію від потенційного інвестора, котрий має намір наші консервні цехи оглянути, аби вивчити можливості для співпраці саме у розширенні переробки дарів волинського лісу.

— Якщо нині проїхатися Волинню, то можна побачити чимало колишніх колгоспних полів, які давно не родять пшениці чи жита, і заросли чагарниками. Водночас ці землі, на яких ніколи не було високих врожаїв, не віддають і лісівникам, аби створювали тут нові діброви. Що може змінити ситуацію?

— З певною долею гіркоти мушу констатувати, що певну роль у цій ситуації відіграє знаменитий українським характер, коли і сам нічого не роблю, й іншому не дам. Я ніколи не забуду візиту на Волинь одного з секретарів ЦК партії, який вертольотом облетів північну частину області. Перед ним хотіли похвалитися освоєними колгоспами землями. Та коли перший секретар обкому партії запитав думку столичного гостя, той відповів, що краще на цих бідних поліських землях висадити ліси і розводити у них лосів. І на Волині є чимало земель, які не варто мучити мізерними урожаями, бо на них мав би рости високопродуктивний ліс. Вважаю, що потрібно на законодавчому рівні вирішувати питання про зміну цільового призначення таких земель.

— Водночас, коли не вистачає територій для нових лісів, які служитимуть наступним поколінням, все більше лісів в Україні отримують статус природно-заповідного фонду. І на Волині роками ведеться дискусія про створення ще одного національного парку, хоча в цієї ідеї таки чимало противників. Наскільки ефективним, на вашу думку, є нині таке тотальне заповідання лісів і територій?

— Я вважаю, що кожну справу повинні вирішувати професіонали. Лісівники, екологи... Але ніяк не політики! Коли деякі з них вже не мають про що з пустого в порожнє переливати з трибун, то згадують про ліс, хоч про ведення господарства у ньому не мають найменшого уявлення. Заказники і заповідники однозначно потрібні. Але потрібно створювати нові без галасу. А створювати професійно, що ми і робимо. Зараз на Волині у Держлісфонді понад 20 відсотків територій — це заказники і заповідники. Ми зберегли ліси, на основі яких і можна створювати заповідники та заказники. Власне можна заказати всю територію волинського лісу, бо він збережений і доглянутий, ми маємо чимало цікавих куточків незайманої природи. Парадокс у наступному: на сьогодні так і немає правил, нормативних документів щодо ведення лісового господарства у лісах природно-заповідного фонду, і вони нині регресують. Замість того, щоб показувати, як повинна бути збережена природа, на ділі виходить, що ми бачимо, як вона гине у цих заповідниках. І про це, на жаль, дуже мало говорять так звані екологи. Це питання піднімають лісівники, яким болить доля «зеленого» багатства України. Звучать і заяви, що доведеться знімати з деяких територій статус заповідника. Адже це нонсенс, коли ліси, які не заповідані, краще збережені, ніж ті, котрі мають статус заповідника чи заказника.

— Навіть з історії Волині ми знаємо, який статус мали працівники лісового господарства за так званої «панської» Польщі. Це були державні люди, які мали відповідні повноваження. Ким на сьогодні є працівники лісової галузі України: державними службовцями чи таки охоронцями без особливих прав?

— Це найболючіше питання. Дійсно, а хто ми є? Люди, котрі несуть відповідальність за величезний природний та економічний ресурс держави. Але статусу державного службовця чи правоохоронця вони не мають. Це просто люди, які на власному ентузіазмі, дійсно любові до природи зберігають цю природу для держави. Нині ми просто лісова охорона, і тим сказано все. Це дуже важка праця насправді, і небезпечна. На превеликий жаль, і невдячна праця. За відносно невелику зарплату лісівники собі тільки наживають ворогів, бо відганяють і б’ють по руках людей, які правдами-неправдами тягнуться до лісових ресурсів.

— Які основні здобутки волинських лісівників?

— Волинський ліс є надбанням і здобутком всіх громадян Волині. Я хотів би, щоб вони це розуміли і ставилися до лісу бережно. Ліс боїться байдужості та недбальства. Щодо здобутків, то найголовнішим є те, що ми ліс зберегли, насаджуємо і нові ліси. У лісах Волині будуються дороги, які часто служать дорогою життя для мешканців багатьох населених пунктів. Ми одними з перших у системі почали будувати ці дороги, і тут треба віддати належне голові Агентства лісових ресурсів Віктору Миколайовичу Сівцю, який нас у цій справі підтримував і підтримує. Так, починаючи з 2010 року, проведено капітальний ремонт та реконструкцію понад 300 кілометрів лісових доріг. Лише у 2012 році ми побудували 84 кілометри лісових доріг. До кінця цього року заплановано 100 кілометрів. Вже відновили 123 кілометри гідромеліоративних каналів. Цього року плануємо повернути життя ще 60 кілометрам лісових меліоративних систем.

Ми зберегли на Волині схему комплексного ведення лісового господарства, тобто від саджанця-сіянця — до переробки. Переробляємо деревину на місці, таким чином область і держава отримують значно більше користі та прибутку. Даємо людям робочі місця, сплачуємо податки. Щороку ми вирощуємо понад 25 мільйонів саджанців різних лісових та декоративних порід дерев. Тільки навесні 2013 року проведено відтворення лісів на площі 3973 гектари. Із загальних об’ємів відтворення лісів створено лісових культур у державному лісовому фонді на площі 1374 гектари. Щорічно створюється 300 гектарів нових лісів на землях, не придатних для сільськогосподарського використання.

Ми не просто відбуваємо, а живемо лісом, який є ресурсом держави і багатством усіх її громадян.