Більшість з них намагається через Україну перебратися на Захід. Але зростає й число тих, хто шукає можливість залишитися у нас на тривалий термін. Останніми роками іноземці освоюють і нашу глибинку. Так у невеликій Рівненській області постійно проживає значна діаспора емігрантів-афганців, котра за своєю чисельністю та ступенем адаптації в українське суспільство перевершує діаспори вихідців з інших країн.

У цьому автор зміг пересвідчитися, зустрівшись з вельми успішливим рівненським бізнесменом — Паштун Файзі Баркулою.

ЕМІГРАЦІЯ ЯК ПРОДУКТ РЕВОЛЮЦІЇ

На відміну від більшості своїх співвітчизників, він давно вже не почувається в Україні непроханим гостем, якого може образити будь-який міліціонер. Та все ж його історія типова для більшості афганських біженців «першої хвилі». Закінчивши 1985 року в Джелалабаді середню школу, через рік Паштун був відправлений на навчання до Радянського Союзу. Він мав стати кваліфікованим меліоратором. Провчившись три роки в Іркутському сільськогосподарському інституті, опинився в Москві, оскільки факультет меліорації у вузі закрили. Не підшукавши співвітчизникам у столиці відповідного місця навчання, представник афганського уряду порекомендував групі майбутніх меліораторів вирушити до України, в Рівне, де знаходиться Український інститут інженерів водного господарства. Афганцям невелике західноукраїнське місто припало до душі, і вони залишилися.

Коли 1993 року Паштун закінчив вуз, його батькiвщина стала зовсім іншою, і повертатися в охоплену війною країну молодий меліоратор, як і більшість афганців, які навчалися в країнах СНД, не захотів. Почалося тяжке життя емігранта.

ТОРГІВЛЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ... АДАПТАЦІЇ

Практично всі афганці розпочинають свій трудовий шлях в Україні на базарі. Дрібна торгівля дає можливість, як мінімум, не померти з голоду, а співвітчизники допоможуть з місцем на ринку і товаром на продаж. Однак, як і нашим вчителям, інженерам і лікарям, змушеним трудитися на ринках, — афганським інтелігентам психологічно дуже непросто розпочинати кар’єру торговця. Паштун дуже швидко освоїв премудрості наших «ринкових» відносин і пішов далі, відкривши фірму, яка налагодила доставку в Україну тканин з Сибіру та Об’єднаних Арабських Еміратів. За його словами, такий бізнес не вимагає великого обсягу спеціалізованих знань і навичок, і цілком доступний іноземцям. Після того, як український ринок виявився буквально забитим продукцією легкої промисловості з країн Сходу і попит на тканини почав падати, молодий афганський бізнесмен вклав кошти у створення власного — тепер вже процвітаючого кафе.

Історія 30-річного Паштуна Файзі Баркули, за його ж словами, не типова для долі афганського емігранта в Україні. Більшість його співвітчизників продовжують трудитися на наших численних ринках. Хоч існують винятки. Так афганські автомеханіки вважаються в Рівному одними з найбільш досвідчених. А ряд вчених з далекої держави зробив в обласному центрі вельми непогану кар’єру.

ЧИ ГОТОВА КРАЇНА ДО ПРИЙОМУ ЕМІГРАНТІВ?

Основною проблемою для всіх біженців з Афганістану залишаються труднощі, пов’язані з легалізацією свого статусу в Україні. Проте, щоб отримати наше громадянство, більшість з них навіть не мріє. Посвідка на проживання і віза залишаються головними документами, за яким ці люди можуть перебувати в Україні. Про допомогу з боку державних органів в облаштуванні біженців годі й говорити. У бесідах з афганцями складається враження, що представники влади, з якими їм доводиться контактувати, не дуже усвідомлюють, наскільки складним є весь комплекс проблем, пов’язаних з емігрантами з «гарячих точок». Тим більше, що їхнє число постійно зростає. Афганці, котрі вже обжилися, організовують приїзд до України своїх численних родичів. Ця «друга хвиля» емігрантів з далекої і неспокійної гірської країни стає все більш помітною. Принаймні, на Рівненщині кількість афганців з року в рік неухильно зростає. І зустріти їх тепер можна в будь-якому райцентрі.

КОМЕНТАР «ДНЯ»

Йожеф ДЬОРКЕ, Представник Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні: — На сьогоднішній день понад три тисячі чоловік з різних країн світу отримали в Україні статус біженця. Серед них 80% — вихідці з Афганістану. Більшість афганців, котрим надано статус біженців, потрапили в Україну ще 1985 року, та позаяк політична ситуація в Афганістані досі залишається складною, звідти щомісяця в Україну приїжджають у пошуках притулку десятки родин. Як правило, афганці приїжджають спочатку в Росію, яка надає їм притулок дуже рідко. З Росії афганці вирушають в Україну, але у вашій країні діє принцип так званої «безпечної третьої країни». Згідно з ним в Україні не можуть надати статус біженця громадянам, котрі раніше побували в інших безпечних країнах і з якихось причин не отримали там притулок. Ми стараємося переконати український уряд переглянути цей принцип передусім тому, що приїхати в Україну афганці можуть тільки через Росію. Іншого шляху просто немає. Ті з них, хто приїхав в Україну 1985 року, вже мають тут

своє житло, працюють і знають українську мову. Вони, переважно, не бажають переїжджати в інші країни. Проте для багатьох із тих, хто приїжджає тепер, Україна є транзитною країною. Будь-яким можливим шляхом вони прагнуть потрапити в розвинені країни Заходу чи Сполучені Штати. Практично ніхто з них не залишається на вулиці, більшість осідає у знайомих чи друзів, інші приходять в наш офіс, де ми по змозі їм допомагаємо. Близько 700 чоловік отримує від УВКБ ООН допомогу в розмірі 30 доларів США. Як правило афганці знімають кімнати чи квартири. Згідно з законодавством України біженці мають право на роботу, як і всі інші жителі країни. Ми проводимо для них навчальні курси з різних спеціальностей. Проте через важку економічну ситуацію більшість із них торгує на базарах. Ми надаємо кожному біженцеві одноразову матеріальну допомогу в розмірі 150 доларів США. Інколи невелика родина з трьох-чотирьох чоловік може відкрити на ці гроші свій маленький бізнес. Також вирішується питання про медобслуговування. Для цього ми дв

а роки тому уклали договір з однією з лікарень Києва і регулярно переказуємо на її рахунок чималі суми.

Інтерв'ю записала Інна ЗОЛОТУХІНА, «День»

№221 18.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»