Федір ЛУК’ЯНОВ: візит Путіна — визначна подія з погляду поліпшення атмосфери відносин
Сьогодні відбудеться робочий візит президента РФ Володимира Путіна до України, у ході якого відбудеться перше засідання українсько-російської Міждержавної комісії Ющенко — Путін, очолюваної главами двох країни. Планується, що на засіданні комісії будуть підписані кілька загальних документів. Виконуючий обов’язки міністра закордонних справ України Борис Тарасюк, який, за версією парламенту й уряду, перебуває у відставці, вважає, що під час зустрічі з президентом Росії може бути підписана угода про реадмісію. У той же час він зазначив, що в обох країн залишаються проблеми щодо узгодження делімітації морських просторів в Азовському й Чорному морях. Чого ж можна очікувати від візиту російського президента й першого засідання комісії Ющенко — Путін? Чи вирішуватимуть у ході засідання міждержавної комісії існуючі проблеми, пов’язані з інвентаризацією об’єктів Чорноморського флоту, а також з делімітацією морських кордонів? Як у Москві сприймають протистояння між Президентом і прем’єр-міністром? Чи порушуватимуться питання про реанімацію ідеї створення тристороннього газового консорціуму? Про це в інтерв’ю російського політолога, експерта із зовнішньої політики Росії, головного редактора журналу «Россия в глобальной политике» Федора ЛУК’ЯНОВА «Дню».
— Чи потрібно чекати на нинішньому засіданні міждержавної комісії Ющенко — Путін прориву в двосторонніх відносинах? Адже це перше засідання комісії такого рівня з моменту її створення понад рік тому. Російський посол Віктор Черномирдін в інтерв’ю «Дню» взагалі заявив, що Україні роблять велику честь, оскільки це єдиний випадок, коли міждержавну комісію очолює сам президент Російської Федерації.
— З погляду покращення атмосфери відносин, це, звичайно, визначна подія. Я вважаю, що візит пройде, як-то кажуть, на найвищому ідейно-політичному рівні та в атмосфері взаєморозуміння. Але щодо конкретних проривів, то мені здається, зараз немає якихось тем, в яких ці прориви можливі. Слава Богу, немає гострих конфліктів, які могли б призвести до чогось подібного, що було рік тому. Мабуть, також немає якихось довгострокових проектів. Відповідно, це засідання потрібно розглядати як відновлення більш-менш нормальних робочих відносин. А вже як далі вони розвиватимуться? На мою думку, це все буде дуже звивисто і буде коливатися.
— Як у Росії оцінюють те, що Янукович робить одні заяви й кроки, а Ющенко — інші? Чи сприяє це все атмосфері або поліпшенню російсько- українських відносин?
— У мене таке відчуття, що нинішні ваші політичні події, якесь постійне тертя між урядом і Президентом або всередині уряду між міністрами президентськими й непрезидентськими, не привертають надто великої уваги в Москві. Вважається, що в Україні це така нормальна політична рутина. Оскільки між Президентом і прем’єр-міністром існує відмінність у позиціях, то, безумовно, Росія буде якось намагатися маневрувати. Хоча, загалом, розходження поки що не мають такого радикального характеру, щоб Росії потрібно було приймати чиюсь сторону. Зрозуміло, що з Януковичем справу мати приємніше з міркувань менталітету і передісторії. Але, на мій погляд, у принципі зараз усе, що відбувається в Україні, Москву цілком влаштовує й мало непокоїть. Питання про членство в НАТО, яке дуже непокоїло приблизно півроку тому, коли з’явилася теоретична можливість, що на Ризькому саміті відбудуться якісь серйозні зрушення, зараз знятий на якийсь час, і мені здається, перестав бути таким гострим. Тим більше, не лише Україна, але навіть Грузія жодних конкретних обіцянок у Ризі не отримали. НАТО вирішила утриматися від дій, які непокоять Росію.
— Як Путін може використати цей візит, які посили або месиджі він може зробити? Черномирдін уже попереджає, що темпи зростання торгового обігу між Росією й Україною зменшуються. Чи може Путін щось привнести, зокрема й для того, щоб поліпшити торгово-економічні відносини?
— Напевно, знову виникне в якійсь формі питання про Єдиний економічний простір. Але я сумніваюся, що це стане серйозним пунктом порядку денного. Тому що це така вже зобов’язалівка, чи що. Щойно йдеться про серйозні переговори, то одразу починаються такі обов’язкові неодмінні міркування про необхідність економічної інтеграції, яка всім вигідна. Але оскільки у відповідь на це зразу з української сторони надходить пропозиція про Зону вільної торгівлі, яка Росії не потрібна й не вигідна, тому, відповідно, все це закінчується. Зрозуміло, що головна складова — це газ. Однак нібито найближчого періоду більш менш визначений формат взаємовідносин у цій галузі. І Росія в плані боротьби переключилася на Білорусь.
— А як щодо зацікавленості Росії до участі в газотранспортному консорціумі? Адже Ющенко в телефонній розмові з Меркель висловив зацікавленість відносно повернення до теми Меморандуму, який був підписаний свого часу Путіним, Кучмою й Шредером про створення газотранспортного консорціуму. Чи вигідно Росії брати участь саме в такому тристоронньому форматі або Росія планує свою участь тепер за іншим варіантом?
— Питання іншого варіанта, очевидно, зараз закрите. Звичайно, Росія хотіла б інший варіант, вона хотіла б усе самостійно робити, тобто отримати набагато більшу представленість і більший контроль у цьому консорціумі. Але навряд чи це можливо за будь-якої влади України. Тому що всі чудово розуміють, що це загалом основа реального суверенітету. Те ж саме з Білоруссю. Чому загострився до крайнощів конфлікт між Мінськом і Москвою? Тому що Лукашенко добре розуміє, що «Белтрансгаз» — це основа й головний інструмент самостійності політики, й щойно він віддасть хоча би значну частину трубопроводу, то відразу зміниться його позиція. Що ж до газотранспортного консорціуму, то в мене таке відчуття, що Росія після відставки Шредера, з яким були особливі довірчі відносини, зараз якось менше в цьому зацікавлена. Крім того, мені здається, що в Москві переважає відчуття, що Україна морочитиме голову цим, а все одно це затягнеться й нічого конкретного, реального з цього не вийде, не створиться. Також у нас зараз з Європою, в тому числі й з Німеччиною, мають бути дуже серйозні довгострокові й важкі переговори щодо нової угоди про партнерство. Напевно, Польща своє вето зніме й десь у січні-лютому ці переговори розпочнуться, якраз коли Німеччина головуватиме в Євросоюзі. У рамках цього договору повинні бути сформульовані певні умови на майбутні роки, як і в тому числі здійснюватиметься енергетичне співробітництво. Можливо, що в рамках цього й порушуватиметься питання транзитних країн, у тому числі України. Хоча не обов’язково. Передусім Росії потрібно домовитися з найбільшими клієнтами. Гадаю, що вони і Росія підключатимуть Україну все-таки вже на наступному етапі, коли буде базове розуміння того, що вони робитимуть.
— Як ви вважаєте, буде під час цього візиту досягнуто якогось прогресу або просування щодо делімітації морських кордонів, а також інвентаризації об’єктів Чорноморського флоту й передачі навігаційно-гідрографічних об’єктів, які, за рішенням Севастопольського суду, мають бути повернуті у власність української влади?
— Я маю сумніви щодо цього. Що стосується делімітації, то це нескінченна тема. Прикордонні питання, як показує досвід, не лише українсько-російські, але й переговорів з усіма сусідами Росії, це дуже довга історія. І чим напруженіші відносини, тим менше шансів. А зараз відносини менш напружені, але все одно це така дипломатична рутина, яка дуже довго може тривати. Зрештою, має бути прийняте політичне вольове рішення, що ми повинні це вирішити, як було, наприклад, з Китаєм. Інакше це може тривати дуже довго. Добре, що зараз особливих конфліктів немає. З цією Тузлою все затихло. А що стосується Чорноморського флоту, то гадаю, що публічно буде оголошено про те, що сторони дотримуються всіх міжнародних правових документів, що вирішуватимуть проблемні питання в дусі права й поваги до взаємних інтересів. Тобто там також ніяких зрушень бути не може. Зрозуміло, що до 2017 року все буде так само, але, напевно, найближчим майбутнім Росія розпочне робити якісь кроки. Хоча я не знаю, чи стане ця тема якимось елементом нашої виборчої кампанії, яка вже почалася, а 2007 року буде повною мірою розкручена. Тема педалювання нашої геополітичної присутності або геополітичного реваншу, яка, можливо, постане, хоча, безумовно, не головною, десь на периферії, може бути кимось використана. Для тиску на того ж Путіна або на електорат загалом. Я не вважаю, що там будуть якісь зрушення. Знову ж таки, до того, як у Росії вирішать питання про владу на наступний період, якихось серйозних змін позиції або стратегії наступні п’ять — десять років, по-моєму, чекати марно.
Щодо можливості передачі об’єктів Чорноморського флоту, стосовно яких є рішення Севастопольського суду, то президенти цю проблему не вирішать. Тому що, по-перше, це не зовсім їхній рівень. По-друге, чому й навіщо Путін піде раптом на якісь несподівані поступки. Ситуація зараз не настільки гостра, щоб була потрібна негайна розрядка й не настільки, навпаки, сприятлива, щоб сторони були зацікавлені в якихось жестах доброї волі. Усі відносини мають прагматичний характер. Ми розуміємо, що один від одного якось залежимо, взаємодіємо, але робитимемо це в рамках дотримання своїх інтересів, як ми їх розуміємо. Ну от і все. Я вважаю, що на цьому етапі нічого іншого чекати ми не можемо.
