Феміністкам та бізнес-леді я не товариш

Мене проблема сім’ї і любові прихопила за горло, коли мій... гм... завжди не знаю, як краще назвати цю людину. Бой-френд — якось незграбно, по-підлітковому; коханий — дуже пафосно; партнер — це слово залишімо для візиту до гінеколога. Мабуть, єдине нормальне слово — слово «мій чоловік»... Так-с, але якщо він ще не мій чоловік, «майбутній чоловік»? А якщо він ним не стане? Загалом, назву його краще на ім’я — Андрій. Так от. Андрій після довгих місяців (чи багатьох? Ні, мабуть, численних) з колись наявною романтикою та мимолітною претензією на любов раптом припер до стінки запитанням: «А ти взагалі віриш у кохання? Не у те, яке у фільмах: вони одне одного нарешті зустріли і щасливі, і на цьому фільм закінчується, а у те, що у житті, у те, що «після фільму»?» Для себе я інтерпретувала подібну заяву так: «Я тебе розлюбив, але не розумію, як це сталося і що мені з цим робити». Ось тут-то мені, як людині у наших подальших стосунках зацікавленій, довелося терміново мобілізуватися і, крім того, чисто теоретично для себе визначити, чи буває кохання у шлюбі і що воно собою представляє. Сказати, що його не існує, у мене язик не повертається, бо маю щастя бачити досі люблячих один одного батьків.

Я зайнялася самовихованням: не кричати, не пиляти, завжди посміхатися, завжди бути у хорошому настрої, завжди бездоганно виглядати, не канючити даремно. Поступово ти починаєш відкривати найпростіші, але дуже важливі для себе речі. Чому жінки весь час пиляють своїх чоловіків? Бо жінка просить, а чоловік наказує. Так от, треба навчитися просити у потрібний момент і досить упевненим тоном. Чому дружини весь час обурюються: ти такий-сякий і т.ін., і т.п.! Бо у певний момент легше накричати, ніж розібратися у ситуації, а потім це стає звичкою. У мене була така ситуація колись: дзвонить пейджер, який десь валяється у сумці на дні і який я ніяк не можу дістати. Про себе вже починаю лаятися. Андрій питає: «Тобі допомогти?» Я абсолютно неусвідомлено відповідаю: «Від тебе дочекаєшся!» Він: «А якби сказала: так, допоможи, будь ласка, я б допоміг, а так не допоможу». Я остовпіла. Чому я йому так відповіла? Напевно, була подібна ситуація, коли він не захотів допомогти або довго при цьому обурювався. Я вже не можу точно пригадати цієї ситуації, але десь на кірці вона записалася, ось я так і відреагувала... Тоді я, швидше за все, промовчала — образилася, але промовчала. Та іноді мовчати не можна. Є хороша фраза: «У вас є 10 секунд після того, як вас образили, щоб розібратися, після чотирьох нез’ясованих ситуацій — розлучення». Ситуацій у спільному житті, які можна обговорювати і на них учитися — маса. Треба просто бути мудрим, терплячим, виконувати свої обов’язки, уміти просити, прощати, цінити, обговорювати проблеми. Треба іноді почитувати літературку, а якщо треба — сходити до психоаналітика або сексопатолога. До сім’ї треба ставитися дбайливо і трепетно. Якщо ти упевнений, що зустрів потрібну людину, — борися за неї, якщо не впевнений... Цілісність натури — це краща якість, ніж її роздвоєність. А взагалі, все це треба вивчати на чужих і своїх помилках. Це треба вивчати так само, як учаться будь-яким іншим речам, як опановують професію тощо. Цьому треба вчитися, якщо це для тебе важливо. А це важливо, бо сім’я — це основа всього, основа нормального життя. Це притулок, укриття, яке треба спочатку створити, а потім дбати про нього. Дітей, котрі зросли у нормальних умовах, одразу помічаєш. Та й узагалі, поспілкувавшися якийсь час із людиною, неважко визначити, які у неї стосунки у родині. Хоч розчарування багатьох спонукає до таких подвигів у роботі та творчості, що за це їм треба подякувати, їм або їхнім коханим.

Та я для себе давно визначила, що феміністкам і бізнес- леді я не товариш. Хоч кар’єри не зрікаюся. Можливо, внутрішньої кар’єри, з якої треба починати.

На цьому закінчу свій лист на тему «Поняття «щасливе сімейне життя». Дякую вам за конкурс. Окремо дякую за те, що взагалі існує газета «День».

Лариса, 21 рік,
студентка КДУ ім. Т.Г.Шевченка,
ф-т іноземної філології
Київ