Фізичний парадокс

У школах скоро зникнуть учителі фізики. Старше покоління поступово йде на пенсію, а молоде не приходить на заміну. Бо ніде його й узяти. Приміром, у Черкаському національному університеті цього року набрали 24 студенти на три спеціальності, які пов’язані з фізикою, зокрема з викладанням фізики у школах. Відповідно, у школах брак кадрів — учителів-предметників буде через років п’ять-шість, про нього говорять директори освітніх закладів і сьогодні. Для доповнення картини, наскільки у молоді в фаворі, так би мовити, саме природничі дисципліни, варто глянути на підсумки вступної кампанії. Ось ТОП-перелік спеціальностей, на які робили ставки абітурієнти: філологія, право, менеджмент, ІТ-технології, журналістика, психологія...

Про занепад фізичної науки у школах говорять не перший рік. 2017 року після провалу зовнішнього незалежного оцінювання з фізики суспільство стояло на вухах, що потрібно з цим терміново щось робити. Свої листи з порадами готували викладачі закладів вищої освіти, академіки НАН, у МОН переглядали навчальну програму з фізики, а віз і нині там. Предметом цікавляться одиниці, учителів у школах не побільшало, а про глобальні зміни у вивченні природничих дисциплін поки не йдеться.

КАДРОВИЙ І ЛАБОРАТОРНИЙ «ГОЛОД»

До слова, міністр освіти і науки Сергій ШКАРЛЕТ після цьогорічної кампанії ЗНО нагадував: «Фізика, математика, хімія, біологія у нас десятки років пасуть задніх за успішністю серед дисциплін. Щоби покращити ситуацію, минулого 2020 року уряд визначив пріоритет розвитку природничо-математичної освіти, щоб вона супроводжувала все життя, починаючи з дошкільного віку, впровадження STEM-кабінетів (впровадження курсів або програм навчання із застосуванням математичних знань і наукових понять, які готують учнів до освіти після школи та успішного працевлаштування)». Проте створення STEM-кабінетів ще не отримало фінансування. Є лише затверджений МОН перелік обладнання, який має в них бути.

І це свідчить про пріоритетність вивчення фізики школярами для держави загалом. Зараз школи мусять самі напрацьовувати стратегію викладання цього предмета й відшуковувати стимули для учнів. Нагорі нібито є розуміння, що без фізики, хімії, математики у світі глобалізації та інновацій Україні буде непереливки, зокрема бізнесу, але внизу коїться казна-що.

Випадково трапились на очі методичні рекомендації Миргородської міської ради щодо вивчення фізики та астрономії — щоправда, стосуються вони минулого навчального року. Але суть не в тому. Методисти радили розпочати навчання з повторення пройденого матеріалу та зрізу знань, фактично визнаючи прогалини у вивченні предмета: «Плануючи повторення, слід зважати на те, що частину лабораторних, практичних та інших робіт, передбачених навчальними програмами, учні виконували під час карантину на дистанційному навчанні. Тому під час повторення доцільно передбачати навчальний час для проведення таких робіт з метою формування відповідних практичних навичок».

Оскільки фізика у школі — це не лише теорія, а й лабораторні роботи, то остання складова під час дистанційного навчання випала. На заміну прийшли відеоуроки, які вчителям радили розробити самостійно, або ж можна було скористатися готовими матеріалами на тематичних онлайн-ресурсах.

А тепер ключове. Уявімо, дистанційка — в минулому. Є навчальні програми з фізики, які передбачають певний набір експериментів і лабораторних робіт. «Водночас учитель, зважаючи на матеріальну базу фізичного кабінету закладу освіти, може замінювати окремі роботи рівноцінними, використовувати різні варіанти проведення їх (у тому числі віртуальну демонстрацію фізичного досліду), доповнювати цей перелік іншими дослідами або короткочасними експериментальними завданнями, об’єднувати кілька робіт в одну залежно від обраного плану вивчення певної теми», — йдеться в методичці Миргородської міськради. Тобто вчити фізику учні можуть на основі того, що є у шкільній лабораторії і що вигадає вчитель у разі відсутності певного обладнання.

НЕОЦІНЕНИЙ УСПІХ

Тож брак кадрів, сучасних шкільних лабораторій для вивчення фізики — це один бік медалі. А другий — успіхи наших учителів та їхніх вихованців на різноманітних конкурсах з фізики. Це радше виняток із загальної практики, але він є. Тільки про нього мало хто знає, особливо на високому рівні. Нещодавно академік НАН України Вадим ЛОКТЄВ звернувся з листом до Президента України та міністра культури та інформаційної політики фактично із закликом до державної промоції успіхів українців у царині фізики.

«...Мій лист до Вас, копію якого я також направляю Міністрові культури та інформаційної політики Олександру Владиславовичу Ткаченку, наразі породжений тим, що, особливо на тлі висвітлення Токійської олімпіади, поза увагою, не побоюсь сказати, всієї країни, залишилася дуже приємна і, впевнений, важлива для неї інформація про нещодавню липневу Міжнародну олімпіаду з фізики, учасники якої представляли 76 країн, включаючи США, Німеччину, КНР, Республіку Корея, — пише Вадим Локтєв у своєму листі, який опублікувала газета «Світ» та сайт НАНУ. — Честь України захищали: Макар Кузнєцов і Володимир Кузьма (обидва зі Львова), Данило Забільський та Ангеліна Моргай (із Маріуполя), Артем Сараєв (із Харкова), які здобували знання і на заході, і на сході України. Нехай їх було лише п’ятеро, але ніхто із них, що, як на мене, надзвичайно показово, не залишився без нагороди, і наша команда була удостоєна золотої, срібної та трьох бронзових медалей. Це яскраве свідчення рівня, на якому Україна та її шкільні вчителі-подвижники спроможні готувати учнів у царині серйозних дисциплін...»

Головна наша проблема полягає в невідповідності освіти і ринку, попиту і пропозиції. Обираючи фізику, наші випускники не можуть знайти себе в майбутньому, зокрема у своїй країні. Де у нас фізика? Який рівень наукових досягнень? Експерименти, розробки, винаходи й відповідний рівень зарплати? Звичайно, в цій площині чимало запитань виникає до держави, але й до засобів масової інформації вони є. Чому про інтелектуальні досягнення не говорять у новинах? Чому їх не транслюють окремим блоком після спорту, до прикладу? Люди отримували би задоволення від того, що є позитивні новини, а самі герої та їхні наставники мали б мотивацію не зупинятися на досягнутому. Крім того, їхні приклади надихали б інших. А так виходить, що кожен успіх, перемога, досягнення — це ніби персональна справа кожного. Навіть участь в олімпіадах всеукраїнського чи міжнародного рівня — це 100% робота на ентузіазмі

І справді, переможців шкільних та студентських олімпіад не зустрічають в аеропортах чи на вокзалах з квітами. Хіба що про них повідомлять шкільно-університетські сайти чи місцеві ЗМІ з нечисленною аудиторією читачів. Можливо, подяки і захоплення успіхами молодих науковців не лише від близького кола людей, а й від суспільства загалом, могли б стати стимулом до вивчення фізики у школі, у виші...

Бо лист академіка свідчить про те, що такі успіхи — це виняток із правила чи робота всупереч обставинам. Як цьому зарадити?

«МИ ВКЛАДАЄМО У ДІТЕЙ, ЯКІ ПРАЦЮВАТИМУТЬ НА ЕКОНОМІКУ ІНШОЇ КРАЇНИ»

Ольга КОЗЯР, директорка КП «Вінницький технічний ліцей»:

— Проблема з кадрами не нова. Вона виникла ще в той період, коли масово зачинялися підприємства, і попит на інженерів, фізиків, математиків різко впав. Я зіткнулася з нею, коли працювала заступником директора в попередньому закладі. Мені довелося тривалий час шукати вчителя фізики, а коли знайшла, то потрібно було забезпечити його відповідним навантаженням, бо у школі зарплати невеликі, а фізики — це здебільшого чоловіки, які мають утримувати сім’ю.

Наразі в загальноосвітньому закладі, згідно з навчальним планом рівня стандарту, фізики маємо лише дві години на тиждень у 7 — 9 класах. У 10-х класах — три години, в 11 класах — чотири години, включаючи астрономію. Щоб забезпечити вчителя ставкою, потрібно віддати йому кілька паралелей, а як бути в малокомплектній школі?

Інше питання — мотивація до розвитку, зокрема курси підвищення кваліфікації для вчителів, які зводяться до лекцій та розв’язування задач і не відповідають вимогам часу. Хоча фізика — це прикладна наука, вона навкруги: фізичні явища є в хімії, географії, основах здоров’я, захисті України (основи медичних знань). Тобто вчитель повинен здійснювати міжпредметну інтеграцію, а це вимагає неабияких зусиль, щоб інтегрувати свій предмет у життя. Тому, як на мене, курси підвищення кваліфікації для вчителів мають проходити як стажування на підприємствах, особливо новітніх, щоб показати, яка техніка нині використовується, чи в будівельних супермаркетах, щоб на наочному прикладі бачити, як працюють технології, які програмні продукти застосовуються. Якщо вчитель буде це знати, то він розказуватиме дітям, і вони ставатимуть більш обізнаними та прогресивними.

У нашому закладі, де фізика — профільний предмет, вчителі намагаються пояснити дітям фізичні явища і процеси на практиці. У ліцеї зібрані діти із усього міста, кращі учні, котрі мають мотивацію працювати на результат. На щастя, зараз проблем з кадрами в нашому колективі немає, але якби постало питання знайти фізика, то це було б непросто, бо навчити дітей, котрі хочуть вчитися, — це ще вищі вимоги до компетентностей та професіоналізму вчителя. Тому, як керівник, бережу й ціную кожного нашого вчителя. Але на сьогодні ядро вчительського колективу формують фахові працівники, кому за 50. Це високоосвічені вчителі, які мають досвід у підготовці дітей до олімпіад, Всеукраїнських конкурсів-захистів науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАН України, керівники наукових проєктів, ентузіасти і супергерої своєї справи, учні яких складають ЗНО з фізики на 190+ балів. І якщо постане питання знайти їм заміну, то зробити це негайно я не зможу, бо немає готових молодих і достойних кадрів. Поцікавтеся, хто сьогодні вступає у педагогічні виші і з якими балами. Не пройшов у «Київську політехніку» чи університет Шевченка — пішов у педагогічний. Якщо подивитися на відкриту статистику, то бали зі ЗНО дітей, які поступають на фізмат, нереально низькі. І така тенденція спостерігається протягом останніх десяти років. Потім ці студенти приходять на практику й відбувають її формально, бо працювати в школах вони не збираються. По-перше, через невисокі зарплати, по-друге, працювати із сучасними дітьми досить нелегко...

Головна наша проблема полягає в невідповідності освіти і ринку, попиту і пропозиції. Обираючи фізику, наші випускники не можуть знайти себе в майбутньому, зокрема у своїй країні. Де у нас фізика? Який рівень наукових досягнень? Експерименти, розробки, винаходи й відповідний рівень зарплати? Звичайно, в цій площині чимало запитань виникає до держави, але й до засобів масової інформації вони є. Чому про інтелектуальні досягнення не говорять у новинах? Чому їх не транслюють окремим блоком після спорту, до прикладу? Люди отримували би задоволення від того, що є позитивні новини, а самі герої та їхні наставники мали б мотивацію не зупинятися на досягнутому. Крім того, їхні приклади надихали б інших. А так виходить, що кожен успіх, перемога, досягнення — це ніби персональна справа кожного. Навіть участь в олімпіадах всеукраїнського чи міжнародного рівня — це 100% робота на ентузіазмі.

На щастя, в Україні є фанати, які віддають дітям душу і знання. Вони вирощують стипендіатів, переможців, юних науковців, але, залишаючи школу, більшість із них обирають у кращому разі ІТ-спеціальність і залишаються в Україні, у гіршому (для нашої держави) — їдуть навчатися за кордон і працюють там. Тобто ми вкладаємо у дітей, котрі, хоч би як це звучало, працюватимуть на економіку інших країн. А який буде розвиток нашої держави і нашої науки? Знову виходить замкнуте коло. Так що брак кадрів — це лише видима вершина айсберга, насправді ж ця проблема набагато глибша й вимагає системного концептуального розв’язання.

Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниця, «День»